Як зростали найбільші міста Західної України за Австрії та Польщі

stara-kolomyya

На розміри і архітектуру міст Західної України вплинули економіка, історія та демографія. Знайомі нам Франківськ та Чернівці могли б позбавитися своїх поетичних ландшафтів і перетворитися на справді великі міста з високими будівлями, віддаленими спальниками і пробками на тісних вулицях. Але історія розпорядилася інакше — перша хвиля індустріалізації прокотилася Галичиною та Буковиною майже непомітно.

Стара Коломия

Неважко помітити, що більшість цікавих історичних міст в Україні знаходяться на заході, переважно в Галичині. Цей регіон розвивався у полі європейської культури, що природно позначилося на архітектурі та розплануванні міст. У той час, як у Російській імперії навіть крупні центри виглядали здебільшого провінційно – з понурими рядами одно-двоповерхових маєтків на головних вулицях і хатками на другорядних, — на Західній Україні значно менші поселення вже наприкінці 19 століття отримали беззаперечні ознаки європейського міста.  Це не лише центральна площа з ратушею і бруківка на вулицях. Маленькі Калуш, Берегове і Чортків можуть похизуватися 2-4-поверховими багатоквартирними будинками, які нічим не поступаються львівським (хоча їх і замало, щоб утворити цілісний міський пейзаж).

Втім, міська система Західної України – цікаве явище в історії європейських міст. Ось її основні відмінності:

  • Слабкість. Незважаючи на вже сформовану систему з десятків міст та містечок, рівень урбанізації та темпи її зростання були дуже низькими. Лише перед Другою світовою населення семи найбільших міст Галичини і Буковини перевищило 10% усієї людності. І це на фоні стрімкого демографічного піднесення: протягом 1850-1939 років населення регіону зросло з 3-х до 6-ти мільйонів осіб. На протилежному полюсі урбанізації, в Австралії, вже у 1921 році було п’ять міст-стотисячників, що концентрували 45% усіх мешканців. Усе населення континенту на той час складало 5,4 млн – майже як і у Західній Україні, але і Мельбурн, і Сідней були у 2-3 рази більшими за Львів, а Перт — у 4 рази перевищував Тернопіль.
  • Стабільність: у той час як індустріалізація та розвиток залізниць давали поштовх новим містам і перетворювали старі центри на провінційні містечка, у Галичині та Буковині зростання міст відбувалося напрочуд рівномірно: повільно, послідовно, без зміни лідерів. Якщо розглянути ТОП-7 найбільших міст регіону, то співвідношення між ними майже не змінилися з 1850 по 1939 рік. Різке зростання на фоні «колег» траплялося у Львові та Івано-Франківську, але мало суто адміністративні причини – вперше враховувалися багатолюдні передмістя.

Міський розвиток Західної України виглядає дуже інертним у порівнянні з європейським лідером розвитку – Німеччиною.  Її столиця Берлін у 1920-х роках  налічував 4 мільйони мешканців,  Гамбург –  мільйона. Ще п’ять міст подолало півмільйонну позначку.  При цьому з 24 найбільших міст країни у 1920 році девять не відігравали значної ролі у 1850 році. Водночас, з числа лідерів вибули такі міста-легенди, як Любек, Росток, Ерфурт, Майнц, Аугсбург, Регенсбург.

германия 1850-1925

джерело: Большая советская энциклопедия, т.15, 1929 р.

Навіть на українських землях під владою Російської імперії урбанізація була виразнішою: з 1850 по 1915 роки до числа великих міст долучилися Кременчук, Катеринослав, Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), зате послабилися позиції Чернігова, Ніжина, Бердичева та Умані, які відігравали велику роль у першій половині століття.

В цілому, якби рівень урбанізації Східної Галичини і Буковини сягнув хоча б позначок Португалії чи Південної Італії,  передвоєнний Львів міг би наздогнати Дніпропетровськ та Одесу, а Коломия могла б сягнути 100-тисячної позначки.

Феномен «міської інертності» західноукраїнських міст вимагає пояснень, тож можна виділити кілька факторів:

  • Слабкий розвиток промислової та сировинної бази. На першому етапі індустріалізації розвивалися передусім галузі, прив’язані до покладів вугілля та залізної руди, а також сировинні порти. У Німеччині з десятки найбільших міст у 1925 році чотири знаходилися у безпосередній близькості до вугільних басейнів. Природні ресурси або можливість їх вивезення служили поштовхом до швидкої концентрації фінансових і людських ресурсів у вдало розташованих містах. Невеликих покладів вугілля та нафти поблизу Львова ажніяк не вистачало для розвитку великого промислового району.
  • Еміграція. З 1890 по 1930-і роки близько 700 тисяч українців Галичини та Буковини виїхали за кордон. До Америк їх гнала не лише бідність, спричинена аграрним перенаселенням, а й неможливість влаштуватися на роботу у містах – промисловість була занадто слабкою. Українські селяни все одно перетворилися на робітників та «білих комірців», але вже у Торонто та Чикаго.
  • Культурний бар’єр. У селах переважала українська мова і побут, у містах – польські та австрійські традиції. Різна ментальність, а подекуди і вороже ставлення не сприяли взаємопроникненню міста та села. Притік сільського населення не мав такого значення для розвитку західноукраїнських міст, як це було в Російській імперії – той же Київ за переписом 1897 року нараховував 40% селян.
  • Провінційність та загальна бідність. Мізки їхали працювати у столицях, адже у «глибинці» окрім кількох місць не було чого робити майбутнім дослідникам, письменникам, бізнесменам і артистам.

 

Разом узяті, ці фактори і сформували цифри, які викладено у таблицях вище.  Тут подана кількість населення семи найбільших міст Галичини та Буковини, що подолали 30-тисячний поріг. Також показано частку кожного міста в населенні даної групи. Зірочкою позначено міста, де переписне населення наразі невідоме, тож у другій колонці подається оціночне значення.

Перша табличка показує стан на кінець 40-х років. І без залізниці Львів був одним з найбільших міст Східної Європи. Надалі його позиції слабшали.

1840

Пройшло 30 років. Мережа залізниць вже доволі густа, почався притік населення у міста. «Велика сімка» зросла зі 140 до 256 тис. мешканців. Максимальний приріст має Коломия, розташована у районі з найбільшою щільністю населення. У цей час місто переживає свій розквіт, стає центром літератури і театрального життя.

1880

На початку 20-го століття залізнична система сформована, масова еміграція щойно набирає обертів. Населення найбільших міст Західної України зростає на 100 тис. осіб, тобто на 38%. Темпи урбанізації удвічі перевищують зростання населення. Втім, у Російській імперії населення таких міст, як Київ, Харків або Катеринослав за цей час подвоюється.

1900

Наступні 15 років населення цих міст знову подвоюється, а от у Галичині та Буковині успіхи скромніші.  Найвище зростання демонструє Івано-Франківськ — до розрахунків внесено прилегле місто Княгинин з 15-тисячним населенням.

Показник Коломиї стабілізується: місто зосередило чверть населення своєї округи і перестає зростати. Навколишні села постачають тисячі емігрантів за океан.

1915

Еволюція міст Західної України у міжвоєнний час показує, що називати «застоєм» часи Брєжнєва несправедливо. Справжній застій — це 30-і роки у Польщі та Румунії.

Найбільше абсолютне зростання показує Львів — з 212 до 312 тисяч. Щоправда, 70% прибавки дала приміська зона, залучена до складу міста у 1930 році. Інша справа Дрогобич, що з початку століття зріс удвічі завдяки нафтовому промислу.  Потроху зростають Чернівці. Решта міст стагнують.

1939

Михайло Мейзерський

This Post Has Been Viewed 908 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *