Жадан в Одесі: любов, ніжність і вічні коми

Хоча минув час, коли поети збирали стадіони, в Одесі завжди знайдеться декілька сотень людей, які прийдуть послухати представника сучасної української літератури. Незважаючи на огидну погоду й холодну, пошкрябану залу Палацу моряків.

Цього разу Сергій Жадан приїхав до Одеси із виставою «Розділові». У день вистави зала Палацу моряків була заповнена: через вузькі двері публіка заходила більш, ніж півгодини. Саме цій публіці Сергій Жадан зробив комплімент на ранковій прес-конференції: «Одеська публіка відкрита і вимоглива. Цікаво, як вона сприйме п’єсу. Бо коли щось вдається, це подобається всім».

Що ж мало сподобатися одеситам? Можливо, те, що вистава щоразу відбувається тут-і-зараз? За словами автора, його твір не має застиглої форми: «постійним не лишається нічого». Вперше вистава з’явилася два роки тому. З того часу, як каже Сергій Жадан, з’явились нові персонажі та нові сюжетні лінії. До того ж, вона відрізняється від тієї, що була місяць тому, і від тієї, яку покажуть наступного дня – в Києві.

«Розділові» — це поєднання поезії, музики, танцю і відео. Сергій Жадан читає свої твори під музику, яку виконують Олексій Ворсоба (акордеон, група «Port Mone») та Влад Креймер – мультиінструменталіст. «Ілюструє» поезію також і Андреа Марія Хандлер, танцюристка з Відня.

На сцені – морок. Єдина біла пляма – екран, на якому бачимо або текст, який пише хтось невидимий, або окремі слова: «ніч», «нічого», «любов», «ніжність», «війна».

Саме ці слова покликані поєднати уривки творів Жадана. Центральними, безперечно, виступають «любов» і «ніжність». Відповідаючи на питання журналістів про те, що сьогодні, мовляв, не час для любовної лірики, поет пояснив це так: «сьогодні це саме та робота, якої від тебе чекають».

Жаданфото — vsiknygy.net.ua

Так, здається, вистава Жадана зовсім не про сьогодення. Вона відбувається у паралельному вимірі. У ній з’являється образ портового міста, укріпленого мурами. Міста – з музеями, храмами і куполом цирку. Саме цим містом блукає головна героїня, міркуючи про своє життя і про свою окремішність. У цьому місті живуть поети й відьми. І тих, і інших не розуміють. Відьом час від часу виганяють з міста, проте вони найбільше хочуть повернутися назад. А от поет Жадана – людина, що понад усе прагне кохання, проте не чекає від нього нічого хорошого. Він ніби застиг між стосунками: одні мають от-от завершитися, а інші – розпочатися.

Любов і ніжність, які постійно зринають то в одному тексті, то в іншому, контрастують із мороком, що панує на сцені. Із тужливою, а часом напружено-трагічною музикою, із вбранням танцюристки, яка вдягнута у кросівки, джинси, футболку й чорну сорочку («відкрита» одеська публіка описала її так: «немов з Привозу»). Ми звикли до того, що кохана поета – напівбожественна істота, від якої не можна погляд відвести. Але у «Розділових» вона – звичайна дівчина, що вийшла з дому у справах. Така не змусить перехожих чоловіків озиратися, і тільки поет зможе розгледіти в ній кохання, для якого вона й народжена.

Мінімалізм на сцені дає змогу словам лунати більш яскраво. Вони висуваються на перший план, і тебе нічого не відволікає від заворожуючої прози та лірики Жадана. Від текстів, кожен з яких він переживає знову, коли читає їх нам з листка. До того ж, виконує свої твори не тільки він, а й – своєрідним чином – публіка. Коли на екрані починає проступати текст, який можуть розгледіти тільки люди із гострим зором, ті пошепки зачитують його сусідам. Деякі ж слова буває важко розібрати, й тоді між сусідами точиться дискусія: що ж малося на увазі?

А слова стрибають по екрану, налазять одне на одного, відбиваються на вбранні танцюристки, а деякі взагалі закреслюються. І ти опиняєшся ніби поряд із автором, який зараз мусить упіймати точне значення за хвіст.

Щоразу, як на екрані з’являється черговий уривок, зала зітхає. Але все ж продовжує читати. Так само напружено доводиться пов’язувати тексти один з одним: так, вони були написані в різні часи, надруковані в різних збірках, проте сьогодні вони чомусь зустрілися й полинули під купол Палацу моряків, де й досі крокують усміхнені червонофлотці. Завтра – в інших містах – вже будуть інші тексти. Чомусь здається, що спеціально для Одеси Жадан підібрав вірші про море, моряків, кораблі. Навіть на ринді зіграв. І ти мусиш усе це поєднати, а якщо ні – то хоча б пережити. А також поставити собі питання: чому «розділові»? Можливо, йдеться про розділові знаки, які також відіграють свою важливу роль у творенні смислу. Можливо, це вічна кома, яку автор ставить після кожної вистави, так і не віднайшовши кінцевої форми, так і не наважившись поставити крапку? А можливо, знаки тут ні до чого – і йдеться про розділені душі, які так хочуть злитися одна з одною, проте наблизившись – невблаганно віддаляються?

Будь-яка відповідь буде правильною. Але тільки в цей самий момент. Завтра уже буде нова кома – і нова версія.

Наталя Стеблина

This Post Has Been Viewed 30 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *