Хвилинка філософії: що таке наукове знання і чому воно влада, а не сила

Знання як пізнання дійсності в окремих її проявах і в цілому оточує кожного з нас. Однак, що ж можна вважати справжніми знаннями і для чого вони потрібні?

Розділяють такі види знання — наукове, повсякденне, інтуїтивне тощо. Серед них ми повинні визначити, що саме ми будемо брати за знання в даному випадку. У цій статті буде розглядатися саме наукове знання — отримане за допомогою дедуктивної логіки, критичного мислення, наукового методу та скептицизму. Коротше кажучи — об’єктивні знання, отримані на основі фактів.

Знання, як відомо, отримуються у процесі пізнання. Втім, слід зауважити, що сам процес пізнання не обмежений сферою науки, а кожній формі суспільної свідомості (наукова, філософічна, міфологічна, політична, релігійна) відповідають специфічні набуті в процесі пізнання форми знань. Та тільки наукове пізнання спрямоване на отримання об’єктивного, дійсного знання, спрямованого на віддзеркалення закономірностей дійсності.

Наукове пізнання включає в себе три основні задачі пов’язані з описом, поясненням та прогнозуванням процесів і явищ дійсності.

Чому ж саме наукове знання? В даному випадку не зайвим буде звернутися до філософії у спробі частково відповісти на це питання. Проте навіть у наш час виняткових характеристик знання досі не досягнуто, тож це поняття продовжує залишатися предметом невизначеності. Згідно більшості мислителів, для того, щоб дещо вважати за знання, воно має задовольняти три критерії:

1) бути підтвердженим;

2) бути істинним;

3) заслуговувати на довіру.

І тут постають проблеми дослідження істини, що ці три критерії не можуть бути всеохоплюючими, адже задоволення будь-якому з цих критеріїв через “ваду”, “помилку”, “необґрунтованість” не може свідчити про володіння знанням.

Отже, навіть наукове знання в жодному разі не є абсолютним, але в той самий час воно є прийнятним, що містить в собі оптимальні істини, яких суспільство здатне досягти на даний час нашого історичного періоду.

Наукове знання не вимагає впевненості, а скоріш вимагає сумніву та збереження скептицизму, тож вчений ніколи не буде абсолютно впевнений у правильності своїх даних. Таким чином, іронія наукового методу, полягає в тому, щоб сумніватися навіть коли все правильно з надією, що подібна практика призведе до конвергенції і як наслідок максимально наблизить отримані знання (дані) до істини…

У порівнянні з реальністю вся наша наука примітивна і легковажна, але вона — найдорожче, чим ми володіємо.”

Альберт Ейнштейн (1875 — 1955)

А зараз хотілося б трохи повернутися в минуле до “магнум опусу” (найголовніша праця) видатного польського астронома і математика Миколи Коперника — «Про обертання небесних сфер» (ориг. назва De revolutionibus orbium coelestium), яку Микола К. після довгих сумнівів опублікував у рік своє смерті (1543). Затримка публікації, як відомо, була пов’язана з інтуїтивними сумнівами стосовно правильності його теорії, відсутності в ній вад та помилок, через велику кількість зайвих подробиць. Вона є чудовим прикладом наукового підходу до праці та отримання точних даних. Більше того, робота Коперника не виникла на пустому місті, а фактично прийшла на заміну загальновизнаній геоцентричної моделі Птолемея, що демонструє постійний розвиток науки. Оскільки книга Коперника склала великий вплив на розвиток науки, саме від цієї події прийнято відмірювати початок Першої наукової революції. Це період розвитку науки, коли на зміну старим науковим знанням частково чи повністю приходять нові, з’являються нові теоретичні передумови і, як наслідок, починають змінюватися методи, матеріальні засоби, оцінки та інтерпретації. Встановлюються невідомі раніше об’єктивно існуючі закономірності, властивості, явища матеріального світу, що вносять корінні зміни в рівень пізнання. Але, говорити далі, як не дивно, будемо не про Коперника, а про англійського філософа Френсіса Бекона, який творив як раз за часів Першої наукової революції.

Не зважаючи на те, що особа Френсіса Б. досить суперечлива, його вклад в науку важко переоцінити. Вбачаючи мету науки у користі для людства, він розвиває тему про її велич і благо науково-технічного прогресу, описує масштабні плани соціальних перетворень, проблеми соціального ідеалу і моральних цінностей. У роботах Бекона наука висувається на перше план, причому не занижується роль інших соціальних явищ, наприклад, релігії, навіть підкреслюється її важливість та місце в суспільстві. Основними здобутками Френсіса Бекона вважається те, що він визначив зміст і сенс наукового методу пізнання, виділив в ньому значення експерименту та вказав на індукцію як головний шлях до гіпотези. Бекону вдалося точно визначити не стільки мету Знання, скільки його роль в майбутньому світі технологій.

 

На тлі особи Бекона і його вкладу в науку, згадується і найвідоміший вислів мислителя, який є заголовком і фактично основною темою цієї статті, а саме : “Scientia potentia est” — оригінал латиною , “Knowledge is power” — переклад англійською. На пострадянському просторі більше відомий переклад “Знання — сила” або “Могутність в науці” (рос. “Знание — сила”). Згадав я його з двох причин. По-перше, на мій не дуже авторитетний, але, тим не менш, обґрунтований погляд, переклад цього вислову в Нашій країні не зовсім вірний. По-друге, сухий текст не дуже цікаво читати, тож хотілося б застосувати трохи практики (на скільки це можливо), щоб продемонструвати неточності цього перекладу. Поміж іншим, чітке розуміння цих слів просто суперово описує всю неосяжну суть Знання. Враховуючи популярність цього афоризму, Знання в ньому описується досить об’єктивно.

Розпочнемо з перекладу латинських слів: Scientia — знання, обізнаність; Potentia – сила, політична влада, можливість. Як можна помітити з другим словом все не так просто, підібрати одне відповідне йому, яке збереже суть, складніше, ніж здається. Тому не будемо ускладнювати проблему, а звернемося до перекладу, який вже існує і є загально прийнятим. Це англійський варіант — Knowledge is power. Спираючись на Google перекладач та Кембріджський словник, можна чітко зробити висновок, що knowledgeзнання; powerвлада, а точніше, здатність контролювати людей та події. Тож тепер, як мені здається, для критично мислячих людей сумніву в тому, що “Знання — це влада”, майже не залишається. Але “крихту” сумніву залишати дуже важливо, адже з часом ця “крихта” може наблизити до точніших даних, або навіть змінити чи спростувати застарілу інформацію… в цьому і суть!

На мою думку, саме розуміння Беконом подальших соціальних перетворень закладено в сенсі розуміння ним знання як влади та його важливість. Зазирнувши трохи вперед в епоху постмодернізму можна прослідкувати народження теорій стосовно симбіозу знання та влади.

Влада неможлива без знання, знання неможливе без влади. Влада всеосяжна, повсюдна, дискретна і разом з тим потребує виправдання. І цим виправданням слугує знання. Наукова цінність часто перетворює сумнівне і відносне в достеменне. Таким чином знання часто стає наслідком влади. Звідси “знання — влада” виступає в якості волі до влади.

Істина — донька часу, а не авторитету

Френсіс Бекон (1561 — 1626)

Нарешті, підходячи впритул до висновку, хотілося б завершити простими роздумами. Оскільки основною метою цієї статті було підкреслити та виділити саме наукове знання, я не намагаюсь знецінити інші види знання — духовність, чуттєвість, ірраціональність… Наше життя сповнене ірраціональними, неприйнятними в науці речами навіть більше, ніж науковим скептицизмом. І владу над людьми ірраціоналізм має навіть більшу, ніж наука. Тому недооцінювати і перекреслювати вплив ірраціонального об’єктивно помилково. Все, що я хочу сказати — наука може бути не менш загадковою та цікавою, аніж духовна сторона нашого життя. Вона не позбавлена недоліків, як і будь що в нашому світі, що невпинно розвивається, але і ні чим не поступається тому незбагненному (часто нелогічному), що не осягнути розумом. А наш Світ… Життя… не втрачають сенсу чи мети, коли ми не закриваємося догмами. Тож, шануймося!

Дякую за увагу.)

Павло Костюшко

This Post Has Been Viewed 268 Times