Наука, психологія та НЛП

ПЕРЕДМОВА

Перш за все, хочу зробити декілька зауважень. Я не науковець і не представник науки, в складних наукових питаннях мені не місце. Але яким би далеким від справжньої науки я не був, той, хто робить бездоказові заяви знаходиться від науки на значно більшій відстані, ніж я.

І якщо хтось схоче взяти за аргумент моєї некомпетентності відсутність у мене наукового ступеня, я відповім: питання не в тому хто я, а що я говорю і чого варті мої слова. Цей принцип втілено у гаслі Лондонського королівського науково товариства: «Nullius in verba» («нічиїми словами»). Означає, що аргументами повинні виступати докази, а не авторитет).

ВСТУП

Чи хотілося вам навчитися краще спілкуватися, отримувати від життя задоволення, зрозуміти принципи власного мислення, будувати відносини, стати більш ефективним у своїй справі чи досягти кар’єрного успіху…? Або  позбутися недоліків і стати суперособистістю?

Що ж, з появою НЛП все це можливо! Або неможливо? Спробуймо збагнути, що з цих обіцянок правда, а що ні.

Від прихильників НЛП часто можна почути такі заяви:  «НЛП (Нейро-Лінгвістине Програмування) — це наука, галузь психології, самостійна дисципліна. НЛП — ефективно працює, я сам(а) перевіряв! НЛП базується на знаннях багатьох різних наук.»

Я маю відмінну думку з цього приводу і спробую максимально детально пояснити її. Пропоную йти поступово від розуміння, що таке наука, чим вона займається, чому важлива наукова обґрунтованість. Що таке психологія (наука, а можливо ні) і яке місце в ній займає НЛП. Розголосий вступ завершено! Поїхали!

НАУКА

Наукова революція, стрімкий науковий прогрес ставив перед суспільством низку фундаментальних питань щодо науки та її методології. Люди спостерігали за навколишнім світом, відбирали факти, узагальнювали їх, висували гіпотези, а з них виводили теорії. З часом теорії застарівали, а представники найбільш авторитетних напрямів  намагалися напрацювати свої підходи до вирішення цієї проблеми. Розглянемо найбільш впливові з них.

Логічний позитивізм (емпіризм), в рамках я кого висунутий принцип верифікації — висловлювання вважається осмисленим, якщо можна встановити його істинність або хибність шляхом емпіричної перевірки (висловлювання повинно піддаватися перевірці).

Істинність чи хибність встановлюється за допомогою спостереження і досвіду (даних відчуттів). Відповідно, для того, щоб була можлива емпірична перевірка, висловлювання повинно містити операціоналізовані терміни. Якщо цей принцип не виконується, то потрібно операціоналізувати теоретичні терміни (призначити ряд операцій, що дадуть змогу об’єктивно спостерігати термін в реальності). Наприклад: електромагнітна хвиля — теоретичний термін. Електромагнітна хвиля як процес розповсюдження електромагнітної взаємодії в просторі у вигляді змінних зв’язаних між собою електричного та магнітного полів — операціоналізований термін. Якщо ж теорія шляхом простих логічних міркувань не може бути зведена до емпіричних тверджень — теорія оголошуються беззмістовною.

Тож, резюмуючи, в рамках емпіризму істинність твердження (теорії) перевіряється шляхом пошуку аргументів (фактів) «за» чи «проти», вони і є показником хибності чи правдивості (якщо дуже сильно спростити).

Фальсифікаціонізм (спростовуваність) — свого роду модифікація принципу верифікації Карлом Поппером, який запропонував новий принцип фальсифікації. Чому так сталося? Логічний позитивізм — важливий і займає далеко не останнє значення в науковій методології, але на певному рівні узагальнення далеко не кожна теорія піддається принципу верифікації.

Спробуємо розібратися на певних прикладах, коли мова йде про ймовірну істинність певної теорії. Чи можемо ми вважати виправданням істинності цієї теорії низку певних висловлювань, які ґрунтуються на досвіді і, ймовірно, є істинними? Інакше кажучи, чи можна вважати теорію істиною (достеменною, правдивою), якщо за аргумент її правдивості ми будемо брати тільки факти (емпіричні твердження) які підтверджують її правдивість.

Наприклад, твердження: «всі лебеді білі». Скільки б прикладів білих лебедів ми не спостерігали — це не підтверджує той факт, що «всі лебеді білі». Оскільки, щоб висунути таке твердження, необхідно буде перевірити колір всіх лебедів на планеті, а це апріорі неможливо. Саме для того, щоб відокремити наукові теорії від ненаукових був запропонований принцип фальсифікації. Суть його полягає в тому, що, хоча нам і не під силу спростувати чи довести твердження «всі лебеді білі», в ньому присутня потенційна можливість фальсифікації — знаходження чорного лебедя. Сенс у тому, що науковою можна вважати ту теорію, яку потенційно можна спростувати. На разі маємо, що науковість теорії полягає не в пошуку підтверджень, а в пошуку спростувань цієї теорії.

Звичайно можливий випадок, коли перевірчі твердження спростують деякі, але не всі, з конкуруючих теорій, а оскільки методологія направлена на пошук достеменної теорії, перевага надається тим з них, хибність яких ще не встановлено (але присутня потенційна можливість фальсифікації). Окрім того, існує велика кількість теорій, вчень (Астрологія, Психоаналіз, Фізіогноміка, Графологія, Соціоніка, НЛП…) в рамках яких існує велика база доказів, а будь-який факт проти них все одно може бути пояснений на їх користь. Такі теорії однозначно псевдонаукові.

Отже, теорія наукова, якщо вона містить в собі такі твердження («фальсифікатори»), які у випадку негативного результату однозначно фальсифікують (спростовують) теорію і вона не може бути науковою.

КОРОТКО ПРО НАУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Сама по собі наукова діяльність поділяється на індивідуальну — як процес роботи окремого дослідника; а також колективну — як діяльність всієї спільноти вчених, що працюють в даній конкретній галузі науки, або як роботу наукового колективу дослідницького інституту, наукових груп, шкіл… І цим двом видам наукової діяльності притаманні свої специфічні особливості.

    Зокрема, вчений повинен чітко обмежувати рамки своєї професійної діяльності, він не може займатися наукою в цілому. В науці, як і в будь-якій іншій діяльності, відбувається поділ праці. Наукова робота завжди ґрунтується на працях попередників — перед тим як розпочинати наукову роботу з будь-якою проблемою, потрібно опрацювати наукову літературу, для розуміння того, що вже було зроблено до нас.

Інша вимога — це опанування наукової термінології та чітко побудований поняттєвий апарат. Означає, що до наукових понять висуваються певні вимоги щодо точності їх значення (в якому сенсі використовується те чи інше поняття).

Результат будь-якої наукової роботи обов’язково повинен бути оформлений у письмовому вигляді та опублікований (стаття, книга, реферат…), тому що тільки в письмовій формі можна викласти свої наукові ідеї чи отримані результати відповідно строгим щодо точності науковим вимогам. А також тому, що ціль будь-якої наукової роботи — отримати і донести до людей нове наукове знання, а якщо знання залишиться тільки в голові науковця, то воно, фактично, втрачене. Це те, що стосується індивідуальної наукової роботи.

Колективна ж передбачає плюралізм наукової думки, а наукова робота (хоча є по суті творчим процесом), планується досить строго, відповідно до норм сучасної наукової методології. Але при цьому кожен науковець, якщо він достатньо досвідчений, має право на свою думку, котра буде поважатися. Цим також обумовлено існування в одній і тій же галузі науки різних шкіл, як об’єктивна необхідність існування різних точок зору, що на практиці підтверджують чи спростовують одні одних.

Інший важливий фактор — це  комунікація в науці. Незалежно від виду наукової діяльності вона може проводитися тільки в конкретному науковому товаристві. І навіть найдосвідченішому досліднику постійно потрібно обговорювати з колегами свої ідеї факти теоретичні конструкти, щоб уникнути помилок. Наукова діяльність — одна з найскладніших і робота на самоті скоріш заплутає і розчарує молодого науковця, аніж призведе до великих відкриттів.

І, нарешті, останній пункт, котрий рівною мірою відноситься як до індивідуальної, так і колективної роботи — впровадження результатів наукових досліджень. Власне, це і є мета наукових досліджень — застосування їх на практиці. Але все не відбувається так просто.

Для прикладу, кожного року тільки в Україні захищаються  тисячі кандидатських дисертацій та сотні докторських (звичайно, в наших реаліях гостро стоїть питання плагіату та фальсифікацій). А якщо дотримуватися думки, що всі отримані данні повинні бути впроваджені, тоді кожен працівник чия діяльність пов’язана з науковим надбанням щороку повинен буде ознайомитися із сотнями публікацій, які стосуються його спеціальності. Зрозуміло, що такий підхід неможливо запровадити. Наразі, процедура інша, результати окремих досліджень публікуються в тезах, статтях, потім узагальнюються в підручниках, брошурах, монографіях після чого в ще більш систематизованому вигляді потрапляють до підручників ВНЗ. А найфундаментальніші матеріали  у свою чергу потрапляють до шкільних підручників.

ПОВЕРТАЄМОСЯ ДО ФІЛОСОФІЇ НАУКИ

А до чого ж тут фальсифікаціонізм з емпіризмом? Ну, насправді реальність полягає в тому, що як під час колективної так і під час індивідуальної наукової діяльності вчені, зазвичай, не займаються фальсифікацією теорій і не операціоналізують теоретичні терміни. Науковці в першу чергу працюють в рамках з вже прийнятими чинними фундаментальними теоріями, які займають провідне місце в тій чи іншій галузі і є оновою її розвитку. Далі формують спосіб мислення, котрий панує в цій науці і в рамках цих фундаментальних теорій висувають свої гіпотези, які через вже сформовані та усталені методи перевірки за допомогою дослідів, практичного застосування, підтвердивши свою ефективність переходять до теорій. Так і відбувається накопичення фактів в науці — це зветься наукова парадигма.

В рамках такої парадигми і працює наукове товариство. І так, ця парадигма функціонує в межах загальноприйнятих методів перевірки. І тільки коли нові дослідження накопичують критичну масу даних у вигляді нових фактів, що не в’яжуться зі старою парадигмою і ставлять під сумнів фундаментальні теорії, виникає потреба в зміні вже усталеної наукової парадигми на нову, ось тут і відбувається наукова революція і на зміну старій приходить нова наукова парадигма.

Думаю, щодо науки вистачить. Звичайно ж пересічному громадянину не обов’язково розбиратися у всіх нюансах наукової методології, щоб зрозуміти, де наукове, а де псевдонаукове. Сформулюю твердження простіше: наукове — це те, що визнається науковою спільнотою.

ДЛЯ ЧОГО НАМ НЕОБХІДНА «НАУКОВІСТЬ»?

Пересічний читач може запитати: — «А для чого ж науці такі жорсткі рамки, в які має вписуватися потенційне знання, щоб претендувати на науковість? І для чого нам здалась та науковість. Он, нехай щось не наукове, але ж працює! Правда?»

Очевидно, що наукова методологія створена не для того, щоб просто ускладнити комусь життя. Стандарти і методи наукового дослідження напрацьовувалися на протязі всієї історії наукового знання, щоб від неточних, суб’єктивних прийти до знань точних і об’єктивних. Та що там говорити, життя будь-якої сучасної людини маже цілком і повністю пронизане плодами наукових методів і стандартів досліджень. Наука на даний момент — це найвищий, з точки зору об’єктивності і точності рівень пізнання, свого роду низка стандартів для отримання фактів. Дотримання цих стандартів гарантує високу ступінь об’єктивності і точності отриманих даних. А ігнорування цих стандартів призводить до отримання неточних, помилкових даних. Людина не може робити об’єктивні і точні висновки про безліч речей, якщо не використовується науковий метод і не дотримуються жорсткі стандарти наукового дослідження. Як людина не зможе вивчати бактерій без мікроскопа, а зірки без телескопа.

Без дотримання стандартів наукового дослідження людина беззахисна перед самообманом і вірою в метод. Вірою в те, що метод працює, але ми не знаємо точно як, особливо враховуючи ту кількість когнітивних помилок (упереджень), які притаманні нашому мозку — одурити себе дуже просто (згадайте хоча б випадок на початку 2015 року, коли інтернет-спільнота не змогла прийти згоди стосовно того, якого кольору сукня). З такими похибками у сприйнятті покладатися на суб’єктивний досвід просто безглуздо, наш мозок як і наше тіло має природні обмеження.

З цієї причини людина і створила знаряддя, без яких в певних ситуаціях наше життя було б неможливим (без зброї і обладнання не можна ефективно захищатися від хижаків, переживати стихійні лиха… Людина навіть одну хвилину не зможе точно виміряти без необхідного приладдя. Більше того, за допомогою одних знарядь люди створюють інші — ефективніші). А дозволяє нам це робити саме науковий метод, строгі стандарти якого і покликані для того, щоб скомпенсувати недоліки нашого розуму (вберегти від помилок та самообману, від свідомої підтасовування фактів). Саме тому, тільки наукове дослідження може об’єктивно і точно показати, що той чи інший метод і техніка працюють. Без наукових досліджень, проведених з дотриманням всіх сучасних стандартів, ми не можемо робити висновок про те, що щось працює або є ефективним. Якщо ви переконані в результативності чогось, спираючись на ваш власний досвід, і не поінформовані про наукові дослідження, які підтверджують ефективність цього «чогось». Вам варто засумніватися у своїх переконаннях.

Бо правда насправді в іншому: «якщо щось не наукове — воно з більшою ймовірністю не працює!»

Оскільки НЛП намагається позиціонувати себе як один з напрямів психології. Не зайвим буде сказати декілька слів і про саму психологію, яка всупереч масовій думці має дуже опосередкований зв’язок з НЛП. (хоча де-факто зв’язок відсутній, далі буде…) А на додачу і перевіримо, що ж таке психологія і чи є вона наукою.

ПСИХОЛОГІЯ

Дуже часто можна почути думку, що психологія — не наука. Здебільшого таку вважають люди, які не знайомі як з психологією, так і з науковою методологією. Перед тим, як говорити про науковість психології, хочу зауважити: хоча психологія — це наука, вона не позбавлена неточностей, помилкових висновків, низької кваліфікації спеціалістів (особливо актуально в нашій країні), а також величезної кількості псевдонаукових «психологізованих» течій, котрі пов’язують себе із психологією, намагаючись таким чином збільшити свій вплив і додати науковості своїм абсурдним, якщо можна так сказати, «віруванням» (наприклад: системно-векторна психологія, соціоніка, діанетика…).

А зараз один з найважливіших моментів, який може шокувати більшу частину аудиторії, тим не менш, психологія — це наука, а наукова психологія — це, в першу чергу експериментальна психологія, а не абстрактні умоглядні фантазії, що базуються на власному досвіді. Як і медицина — це експериментальна медицина, а не уринотерапія чи шаманські заговори.

Наукова психологія і психологія — це, звичайно, тавтологія, але доводиться так говорити саме щоб відокремити психологію від вищезгаданих течій, на жаль.

Саме застосування експериментальних методів суттєво змінило характер психологічної науки, яка перейшла від опису психічних явищ до їх дослідження і наукового пояснення. Це і є вирішальним фактором відокремлення психології від філософії і її становлення як самостійної науки.

А в основі наукового дослідження в рамках психології лежить психологічний експеримент — як першочерговий метод, також в комплексі використовуються методи спостереження, анкетування.

Експеримент — дає змогу перевіряти гіпотези та причиново-наслідкові зв’язки між психічними властивостями і явищами, а зібрані експериментальні дані обробляються за допомогою математико-статистичних методів.

Анкетування — збирання соціально-психологічної інформації.

Спостереження — суто людський метод пізнання, направлений на цілеспрямоване сприймання об’єктів дійсності.

Звичайно анкетування і спостереження це методи неточні, суб’єктивні. І до них, висуваються спеціальні вимоги, щоб мінімізувати помилки та збільшити точність (експерименту це особливо стосується). А вимоги ці включають валідність, надійність, репрезентативність.

Валідність — міра відповідності тестових оцінок уявленням про суть властивостей чи їх роль в певній діяльності. Якщо простіше — то це відповідність отриманим даним тому, що ми досліджували; наприклад: досліджували емоційну сферу — отримали дані що стосуються емоційної сфері, а не чогось іншого. Чим більш валідні тест або методика, тим повніше відображається в них властивість, заради вимірювання якої їх і було створено.

Надійність — ступінь узгодженості результатів, одержаних при первинному і вторинному вимірюваннях за однакових умов на одних і тих самих досліджуваних. Дуже залежить від компетентності експериментатора, постійності вимірюваних властивостей, постійності умов, де проводилося дослідження, і постійності технічних характеристик самої вимірювальної апаратури. Це один з найважливіших факторів при дослідженнях у психології. Фактично під надійністю розуміється відтворюваність результатів дослідження з конкретною точністю на протязі певного часу.

Репрезентативність — відповідність характеристик вибіркової сукупності характеристикам генеральної сукупності. Говорить про те, що розподіл досліджуваних ознак у вибірковій сукупності відповідає їх реальному розподілу. Щоб забезпечити репрезентативність необхідно, щоб:

1) кожен з елементів генеральної сукупності мав однакову ймовірність потрапити до вибірки;

2) вибірка елементів здійснювалася незалежно від вибраної ознаки;

3) вибір елементів здійснювався з однорідних сукупностей;

4) кількість елементів у вибірці була достатньо великою;

5) вибірка і генеральна сукупність були по можливості однорідними, тобто характеристики їх положення і розсіювання повинні наближатися одна до одної із зростанням кількості елементів у вибірці. Або простіше — це виправданість узагальнення результатів дослідження вибірки на їх генеральну сукупність.

Для збору та аналізу результатів досліджень, проведених за усіма вищеназваними вимогами, в психології існують цілі розділи; для збору — психометрія; для аналізу — математико-статистичний апарат (quantitative psychology). Всі гіпотези повинні проходити обов’язкову емпіричну перевірку, яка вимагає дотримання вимог психологічного дослідження, точного збору даних та їх аналізу.

Звичайно ж всі дослідження проводяться комплексно, у висуваних гіпотезах використовуються операціоналізовані терміни (наприклад при використанні слів: сон, розум емоції, інтелект… необхідно обов’язково точно визначити, що ви маєте на увазі під цими словами). А формування нових гіпотез відбувається на основі вже отриманих даних.

Думаю, сучасна освічена людина повинна розуміти, що на підставі усього вище сказаного, психологія — це наука. Наука відносно молода, з величезним потенціалом, а свої дані вона обґрунтовує використовуючи наукові методи, які дозволяють свідчити про науковість, а відповідно точність психологічних даних. І психології в цілому. Оскільки, як я вже казав, тільки науково обґрунтована дисципліна може претендувати на точність і об’єктивність, а значить і на довіру з боку освіченої людини.

НЕЙРО-ЛІНГВІСТИНЕ ПРОГРАМУВАННЯ

Щодо НЛП, то тут починаються проблеми вже із самого визначення різні школи дають свої, мабуть, більш правильні, визначення. Починаючи від:

НЛП — це позиція і методологія, що породжують цілий ряд технік (сформоване самим Річардом Бендлером — одним із співавторів НЛП);

це технологія моделювання успішності;

область практичної психології, яка розробляє прикладні техніки, що моделюють прийоми і практики знаменитих психотерапевтів і майстрів комунікацій.

Такі розбіжності в формулюваннях НЛП-практиків своєї ж дисципліни є суттєвою ознакою псевдонауки. Далі більше, саме НЛП і не претендує на науковий статус, що і не дуже приховується його адептами. В НЛП, за словами його прихильників, велике значення мають моделювання, експеримент і перевірка на противагу розробці теорій та гіпотез. Що вже не відповідає вимогам елементарної наукової методології, я вже не кажу, про вищезгадані терміни, які в НЛП набувають свого «сакрального» значення, усвідомлюваного тільки його адептами (знову ж таки, все залежить від школи в якій воно викладається). І навіть слова «Нейро-Лінгвістиче Програмування», що так і прагнуть навіяти хоч якесь наукове значення, в НЛП мають дуже опосередковане відношення до нейрології, лінгвістики, нейролінгвістики чи програмування. А скоріше виконують функцію надання такого собі «науково блиску», який деякими людьми сприйметься з більшою довірою та обґрунтованістю.

Те що звучить так привабливо, насправді виявляється фантазіями Р. Бендлера, Д. Гріндера. А ефективність НЛП самі його адепти пропонують перевірити самостійно на власному досвіді, або ще краще за допомогою, вибачте, «уявного експерименту». Думаю, що для освіченої людини, все буде зрозуміло вже на цьому місці. Але ми продовжимо…

Даруйте, якщо для когось попередній абзац виглядав як відверте глузування з мого боку. Образити людей, які вірять в НЛП я не хочу, а навпаки — намагаюсь наочно показати безпідставність, а можливо навіть потенційну небезпеку цього вчення. Далі без жартів!

Я не буду детально розбирати всі недоліки та упущення НЛП (власне, це і не потрібно, достатньо хоча б того, що НЛП не визнається академічною спільнотою), це вже зробили за мене, я лише наведу конкретні приклади.

 У 2010 році в журналі комітету психологічних наук польської академії наук було опубліковано статтю під назвою “Thirty-Five Years of Research on Neuro-Linguistic Programming. NLP Research Data Base. State of the Art or Pseudoscientific Decoration?” (35 років досліджень НЛП. Науково дослідницька база НЛП. Область мистецтва чи псевдонаукова декорація?) В цій статті представлена концепція НЛП в контексті емпіричних досліджень. З 33-х досліджень по НЛП, які на той момент знаходилися в базі інституту ISI 18,2% показали результати на користь НЛП, 54,5% показали неефективність, ще 27,3% досліджень -невизначений результат. Якісний аналіз показує більшу вагу та методологічну цінність досліджень, які показують неефективність НЛП, а результати, що начебто підтверджують його ефективність суперечать вимогам емпіричної основи НЛП.

У книзі Science and Pseudoscience in Social Work Practice (Наука і псевдонаука в практиці соціально роботи) також розглядаються результати досліджень щодо НЛП, які констатують відсутність наукового підґрунтя в теоріях НЛП-практиків про поділ людей за репрезентативними системами, які можна визначити якщо спостерігати за рухом очей. Що характерно, прихильники НЛП спробували пояснити такий результат тим, що дослідники неправильно зрозуміли НЛП. Це попри те, що 86% (а саме 38) контрольованих досліджень, з перевірки ефективності НЛП, не дали позитивного результату на користь НЛП. Інша частина досліджень не відповідала традиційній методології, в результатах не спостерігалася статистична значимість або просто відбувалася підтасування результатів.

Подібну картину маємо стосовно можливостей НЛН щодо лікування фобій та тривожності. Дослідження Американської Психологічної Асоціації (APA) від 1985 року показали, що лікування тривожності за допомогою методик НЛП менш ефективне ніж просте очікування на протязі години. Також АПА робила огляд 15 досліджень стосовно перевірки того, чи можуть НЛП-техніки визначити провідні репрезентативні системи людини (аудіал, візуал, кінестетик і змішані типи). Результати свідчать про відсутність доказів щодо ефективності використання технік направлених на визначення репрезентативної системи (Р.С.)

Прихильники НЛП, мабуть, дуже пишаються універсальністю свого вчення, тому не нехтують навіть психотерапевтичним втручанням. Наприклад — так зване «лікування» головного болю та інших дискомфортних відчуттів. Ну що ж, найбільший британський Королівський Коледж Медичної Практики (RCGP) у 2011 — 2012 роках проводив систематичний огляд 10 емпіричних досліджень про вплив на стан здоров’я за допомогою методів НЛП. 5 з яких були рандомізовані та контрольовані та проводилися з особами із підвищеною тривожністю, нудотою, зловживанням психотропними препаратами, а також у них спостерігалася клаустрофобія під час обстеження МРТ. З піддослідними проводилися від 4 до 20 сеансів НЛП-терапії, хоча були і три одиничні сесії. Чотири з п’яти контрольованих рандомізованих досліджень не виявили жодних істотних відмінностей між групами на користь НЛП. Також три дослідження у попередніх звітах повідомляли про поліпшення у свої групах, але ризик похибки у всіх дослідженнях був високий, або не визначеним. Як наслідок існує мало свідчень того, що НЛП втручання може поліпшити стан здоров’я.

Для справедливості потрібно зазначити, що RCGP не роблять висновки про відсутність ефективності НЛП у своєму огляді, а лише зазначають обмеженість та погану якість даних. Але з тим відзначають відсутність достатніх доказів та підстав для виділення коштів на діяльність НЛП поза межами досліджень.

Це тільки частина з усіх досліджень у справі НЛП. В даному випадку наука не просто не доводить ефективність НЛП, вона доводить його неефективність. І це в купі з відсутністю обґрунтованої методологічної бази, розмитих формулюваннях та критеріях ефективності, дає беззаперечні підстави говорити про повний крах НЛП як наукової, або хоча б суміжної з наукою, дисципліни.

Власне соціологи з антропологами вже дали статус НЛП у вигляді «квазірелігії», що належить до «New Age».

ВИСНОВОК

Думаю, що розібралися, я не буду повторюватися, а лише виділю головне. У вигляді питань з відповідями.

НЛП, це наука? НЛП, це напрям у психології? НЛП, це ефективна методика впливу чи контролю? Чи можливе використання ПЛН в якихось соціальних сферах?

Однозначно — ні!

Чи є хоч якась користь від НЛП?

Так, але не для тих хто її вивчає, а тільки для тих хто цю методику продає. 

Можливо це просто корисно для загального розвитку?

На мою думку ні. Оскільки, я вважаю, що під час вивчення сумнівних практик, які відірвані від реальності, ви ризикуєте втратити зв’язок із цією реальністю, і як наслідок — зруйнувати свою особистість. Хоча і небезпека ця лише потенційна.

Чому ж НЛП таке популярне (і серед психологів також?) Я не знаю точно, але в мене є на цей рахунок деякі припущення. На мою думку, ідея контролю, маніпулювання, читання думок, успішності, моделювання реальності… дуже манить собою. У нашій країні поширена думка, що психологи — це такі собі приховані маніпулятори, що читають думки, характери і володіють гіпнотичним поглядом, якщо бажаєте. То хто б не хотів оволодіти таким «скарбом»? Звісно, що аудиторія охочих буде чимала. Частина таких «маніпуляторів» іде у психологію і не знаходить там методів чи технік прихованого маніпулювання, як наслідок переходить до різних видів психотерапії, а ще гірше до абсолютно псевдонаукових та відверто дурнуватих речей як от НЛП, Соціоніка… (добре якщо не до астрології чи хіромантії — це вже зовсім клініка). А далі все просто, більшість населення не вивчає наукової методології, не мислить критично, та і когнітивні упередження (особливо таке як підтверджувальне упередження confirmation bias) роблять свою справу і людина починає бачити ефективність там де її немає.

Звичайно, люди які вірять в НЛП — не дурні, я і сам колись марив думками про крутість НЛП і йому подібним методам, але в якийсь момент, я вважаю, досвідчена людина повинна засумніватися. Я не хочу, щоб Ви вірили мені на слово, я не хочу принизити прихильників НЛП та інших, я лише хочу донести до Вас думку, що не завжди речі є тим, чим здаються. А зерно сумніву і пошук «істини» — завжди цікавіший шлях ніж прості безпідставна переконаність у чомусь (хоча вибір за вами). А якщо до цього місця дочитали НЛП-практики, то хочу сказати їм, що тягар доказу (burden of proof) лежить на вас.

Якщо ж ви робите заяви щодо НЛП і поширюєте його як діючи методики, вам обов’язково спочатку необхідно довести їх ефективність. А зробити це напевно Ви зможете тільки використовуючи сучасні наукові методи. І раджу вам засумніватися у своїх переконаннях і розібратися в цьому питанні як самостійно так і з досвідченими людьми, бо просто вірити в те, що НЛП не працює, нічим не краще ніж вірити в протилежне.

Розвивайте критичне мислення!

Дякую за увагу.

Костюшко П.М.

This Post Has Been Viewed 172 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *