Чи вміють одеські журналісти писати про конфлікти?

У приватній бесіді одна одеська журналістка зізналася, що й гадки не має ні про які професійні стандарти. Просто пише собі матеріал – та й по всьому. Справді, не всі працівники медіа обізнані у цьому питанні. До того ж, багато хто сприймає журналістику виключно як творчість. Які ж тут можуть бути стандарти? Наведу тут ще одну репліку від одеського журналіста, який робив пропагандистські сюжети для випусків новин скандального (нещодавно закритого) телеканалу: «для мене те, що я знімаю – кіно, а не реальність».

Так, журналістика – безперечно творча професія. До того ж, у ній не завжди спрацьовують готові рішення. Проте усі журналістські матеріали дещо об’єднує. Як зазначає Ерік Ламбет, у них має йтися про «соціальну правду», яка потрібна демократичному суспільству для самоуправління. Журналістські стандарти дають змогу самим журналістам, медіаекспертам та й читачам зрозуміти, чи виконує ось цей конкретний текст ось це конкретне завдання.

З вересня 2014 року медіаексперти з усієї України (у межах проекту «Моніторинг регіональної преси») оцінюють роботу одеських журналістів на предмет дотримання стандартів. На жаль, ми не можемо сказати, що працівники наших медіа – відмінники у цьому плані. Залежно від видання й від близькості передвиборчої кампанії маємо різні оцінки: від дуже низьких до посередніх. Чим це можна пояснити? Звичайно, тим, що практично у кожного медіа є свій власник, якому потрібна не «соціальна правда», а реклама. Ще одна причина – доволі високі кількісні норми: чим більше новин, тим краще. Хай навіть вони й не відповідають стандартам. Проте неякісні журналістські матеріали з’являються через банальне незнання. Саме тому ми започатковуємо серію публікацій про журналістські стандарти (почнемо з балансу думок), в яких розбиратимемо матеріали колег.

Баланс думок для одеських журналістів є одним із найбільш проблемних. Хоча насправді він дуже простий. ЗМІ повинні давати слово кожній стороні конфлікту, при цьому сторони повинні знаходитися в однакових умовах, а журналісти – не ставати ні на чию сторону. Висловлюватися на тему конфліктної ситуації повинні не тільки зацікавлені особи, але й незалежні експерти.

Найчастіше порушення цього стандарту пов’язано із тим, що журналісти не дають слово усім, хто причетний до конфліктної ситуації. Передруковуючи прес-реліз, журналісти дуже рідко звертаються до другої сторони. Про незалежних експертів й мови немає. Таким чином, читач отримує неповну інформацію, до того ж, ця інформація подана крізь призму певної позиції. Адже кожна сторона конфлікту хоче, аби тільки її слухали.

Поговоримо про найбільш типові випадки порушення цього стандарту.

  1. Ігнорування другої сторони. Сайт подає інформацію щодо конфлікту, «забуваючи» попросити коментар у того, кого критикують. Ось дуже яскравий приклад із новини про повернення мера Білгород-Дністровського на свою посаду:

«Мэр Белгорода-Днестровского Игорь Нановский готовится отомстить своим недоброжелателям, пытавшимся изгнать его из кресла городского головы.

 По информации *** (назва інтернет-видання – Н. С.), уже в ближайшее время сессия Белгород-Днестровского горсовета рассмотрит вопрос об отставке с поста секретаря Белгород-Днестровского горсовета Владимира Мензелинцева, который, в частности, инициировал предыдущую попытку горсовета выразить недоверие Нановскому»

Далі у тексті й пізніше на самій стрічці новин думка самого Нановського не подається. Складається таке враження, що йому нічого сказати. Що усе саме так, як написано виданням. Це грубе порушення стандарту. Звичайно, журналісти можуть бути переконані у тому, що людина, про яку вони пишуть – винна у всіх гріхах. Проте, як часто кажуть, журналіст – не суддя. Він надає інформацію, а от рішення ухвалює кожен читач самостійно. Якщо ж друга сторона справді не має, що сказати, й відмовляється від коментаря, то так і потрібно написати.

Уявіть таку ситуацію: видання міста пишуть матеріал із заголовком «Лживое слово Ивана Иванова» (заголовок реальний, тільки замість Івана Іванова було інше прізвище та ім’я), де пишуть про вас – Івана Іванова – страшні речі. Виявляється, що ви шахрай, що ви не відповідаєте за свої слова і усім брешете. При цьому у вас не питають роз’яснень. Ось тепер і включайте уяву. Як на вас після цієї публікації реагують колеги на роботі, друзі, родичі, сусіди?

У кожного з нас є право на відповідь, це право відповісти на критику, якщо наше ім’я було вжите у публікації у негативному контексті. І тепер увага: бажано, щоб це правило було реалізоване у тому ж матеріалі, в якому нас критикують. Це справедливо, адже обставини можуть бути різними, а журналістика – це не паркан, де можна написати «Коля – дурень», ігноруючи будь-які права і стандарти.

Варто також додати, що виконання стандарту балансу думок – це ще й додаткова можливість перевірити інформацію. Для того, щоб це проілюструвати, розглянемо два минулорічних приклади.

У грудні на стрічках новин місцевих, а також деяких центральних українських сайтів з’явилося повідомлення про відомого одеського народного депутата, через якого затримали рейс «Київ-Одеса». Текст давався із посиланням на ФБ пасажирки, яка також летіла цим рейсом і, за її словами, змушена була разом із іншими пасажирами чекати депутата, а потім бачила, як він із запізненням зайшов до літака. За день прес-служба депутата спростувала повідомлення. Проте цікаво, що спростування надрукували не усі. Зокрема столичні сайти та й деякі одеські, власники яких не надто поважають депутата.

Якби ж журналісти потурбувалися запитати іншу сторону відразу або ж хоча б звернулися до нейтральної сторони, то ми б мали зовсім іншу картину. Для того, щоб дізнатися, як же правильно було подати цю новину, ми звернулися до відомого українського журналіста, медіаексперта Отара Довженка: «Я думаю, щонайменше варто запитати авіакомпанію або адміністрацію аеропорту (нейтральне джерело! – Н. С.).  Якщо депутат спростував інформацію, то це безперечно має бути в матеріалі. Я би без цих трьох компонентів нічого не публікував у цій ситуації».

У редакційних настановах «Бі-Бі-Сі» зазначено, що точність має більше значення, ніж швидкість. Деякі наші інтернет-видання просто намагаються набрати дивіденди у вигляді заходів на скандальну новину. А підтвердиться потім інформація чи ні – те їх не обходить.

  1. Різний формат подачі сторін конфлікту. Сайт або газета приділяє більше уваги якійсь стороні конфлікту, висвітлюючи проблемне питання.

У чому це може проявлятися? Уявіть собі, що ви суддя, який слідкує за перетягуванням канату. В одній команді троє, а в іншій – одна людина. Справедливо? Ні. А от деякі журналісти вважають, що саме так і потрібно подавати інформацію: певній стороні надаємо простір і можливість коментувати свою позицію, а другій – чисто формально – виділяємо усього одну репліку. Для того, щоб зрозуміти, наскільки справедливо журналісти подають інформацію про конфлікти, медіаексперти заміряють прямі й непрямі цитати у матеріалах, в яких висвітлюються суперечливі питання, і визначають, кому більше давали говорити. Ми робили подібні заміри щодо проблем відключення світла та забудови Ланжерону. В обидвох випадках є суттєві відхилення у кількості простору, який надається різними сторонам.

А от журналістські стандарти вимагають від нас приділяти рівну кількість уваги усім сторонам конфлікту. Це важливо робити й у тому випадку, якщо конфлікт тривалий. Якщо ж говорити про січневі матеріали, то проблемним було висвітлення судового засідання у так званій справі «2 травня». Деякі видання були на стороні обвинувачених, приділяючи незначну увагу тому, що говорив прокурор. А деякі намагалися врівноважувати коментарі.

Звичайно, тут не йдеться про те, щоб цитати однієї та іншої сторони були однакові за обсягом – аж до знака. Проте журналіст, висвітлюючи конфліктні ситуації, має слідкувати за справедливістю у подачі позицій сторін. Кожному давати змогу відповісти на звинувачення, а також відповідно добирати цитати, аби уникнути «імітації балансу», про яку говорить Ігор Куляс, український медіаексперт. Імітація балансу виникає у тому випадку, коли іншій стороні дається право відповісти, проте цитата добирається за принципом: «На городі бузина, а в Києві дядько». І у читача складається враження, ніби джерело верзе нісенітниці. Або ж спеціально добирається дуже складна цитата, насичена цифрами, термінами – і читач взагалі не розуміє того, про що говорить джерело.

  1. Оціночний коментар перед реплікою сторони, яка, з точки зору журналістів, не має рації. Наприклад, ось такий (деякі моменти спеціально виділяємо напівжирним):

«Губернатор Одесщины публично заявил, что частные дорожные компании банально обманули его. Критика, прозвучавшая в нескольких региональных СМИ по поводу того, что дорожные компании не справились с расчисткой дорог от снежных заносов, немедленно вызвала «обратную волну». Частная фирма «Евродор», выигравшая в минувшем году тендер на обслуживание автодорог в Ренийском, Измаильском и Болградском районе, а также значительного участка государственной трассы Одесса — Рени (общая сумма этих подрядов — более 43 млн грн), поспешила оправдаться. Директор «Евродора» Артак Аветисян срочно дал интервью нашему изданию, а также областной газете «Одесские известия», хотя в самые тяжёлые дни снежного транспортного коллапса с ним зачастую не могли связаться даже местные власти, не говоря уже о журналистах. У фирмы быстро нашлись защитники и среди чиновников, и прежде всего в Измаильском районе. Кроме того, в защиту «Евродора» выступил ряд сельских советов. Словом, «движуха» пошла по принципу: если не получилось своевременно почистить дороги от снега, то надо хотя бы восстановить белоснежную честь мундира».

Що б тепер не говорили у фірмі «Євродор», вони уже винні. Навіть якщо їм і дадуть стільки ж простору,  що й тим, хто їх звинувачує, байдуже. Читача підготували до того, як сприймати слова представників фірми.

  1. Неправильна структура матеріалу про конфлікт. Згідно із стандартами, до подібних матеріалів висуваються додаткові вимоги, зокрема до лідів.

У ліді (врізі) журналіст не має переповідати позицію однієї сторони, оскільки читач може сприйняти таку позицію, висловлену першою, як провідну (згідно із теорією порядку денного медіа).   До того ж, якщо ми говоримо про сайт, який на головній публікує ліди, то читач може прочитати тільки цей лід, не переходячи на сторінку із матеріалом. Тоді цей лід, в якому висловлено лише одну позицію, буде єдиною інформацією, яку читач отримає про конфлікт. Те саме стосується і газет, адже дуже часто читач може проглядати деякі матеріали, звертаючи увагу тільки на заголовки і врізи на початку тексту. Звичайно, специфіка інтернет-видань, які мають працювати оперативно, дещо змінює це правило. Оскільки одна резонансна заява може подаватися окремою новиною, але тоді обов’язково також окремою новиною подається відповідь на цю заяву опонента, а обидва тексти пов’язуються посиланнями (при цьому потрібно пам’ятати про перевірку інформації, аби не довелося потім друкувати спростування). Проте в інших випадках ліди потрібно робити за правилами. Якщо в інтернет-виданнях може бути своя специфіка подачі новин про конфлікти, то у газетярів є час зателефонувати джерелам і з’ясувати усі моменти.

Отже, у ліді потрібно зазначати, що є дві позиції. Або ж описувати ситуацію, що склалася, а позиції подавати вже у самому тексті. Як, наприклад, робить ізмаїльська газета «Курьер недели» у матеріалі: «Редакция “Собеседника Измаила” может остаться без помещения!»: «Об этом общественности Измаила стало известно в минувший четверг после публикации в СМИ объявления фонда коммунального имущества Измаильского горсовета. Как следует из документа, объявлен конкурс «с открытостью предложения цены по принципу аукциона по продаже объектов коммунальной собственности территориальной громады г. Измаила». И всё бы ничего, если бы речь не шла о продаже помещений, занимаемых редакцией старейшей городской газеты «Собеседник Измаила»

Тут є проблема, але позицій ніхто не висловлює. Просто констатується факт.

А ось приклад початку матеріалу, де викладено дві точки зору на проблему («Трасса Е 95»):

«Одесская область продолжает возвращать в Луганскую детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки.

Эти дети вместе с другими переселенцами прибыли в Одесскую область еще летом из зоны проведения Антитеррористической операции. Детей распределили по интернатам и детским домам по всей области. Однако в конце 2014 года председатель Луганской обладминистрации Геннадий Москаль потребовал вернуть детей в регион. Это вызвало негативную реакцию в среде волонтеров и переселенце, т.к. боевые действия на востоке Украине не только не прекратились, а усилились.

 В пресс-службе Одесской обладминистрации тогда сообщили, что все события происходят в рамках законодательства, и детям ничего не угрожает».

* * *

Стандарт балансу думок може порушуватися журналістами свідомо і несвідомо. Якщо власник, редактор, а часом і сам автор матеріалу хоче звести рахунки із кимось, про який баланс думок ми можемо говорити? Проте все ж таки бувають випадки, коли одній із сторін вдається переконати журналіста у тому, що їхні опоненти – дуже лихі люди, то й звертатися до них непотрібно. І часом буває так, що журналіст погоджується із таким підходом. Як зазначає німецький фахівець Міхаель Халер, подібних ситуацій потрібно уникати. Для цього – перед тим, як опитувати сторони, дізнатися якомога більше фактів та поговорити з нейтральними джерелами. У такому випадку журналіст буде готовий протистояти тиску.

Закінчимо розмову про баланс думок цифрами. Свідомо чи несвідомо, але із 145 матеріалів, що потрапили до вибірки нашого моніторингу 62 тексти (43%) подавалися без другої сторони.

Оскільки відслідкувати дотримання журналістами балансу думок не так уже й складно, звертаємо увагу читача на те, що матеріал без другої точки зору шкодить… вашим уявленням про дійсність. Подвоюйте свій скептицизм!

Наталя Стеблина

This Post Has Been Viewed 11 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *