З історії створення Української Вільної Академії Наук

 У XX столітті українська діаспора створила низку наукових інституцій. Це, зокрема, Українська господарська академія в Подєбрадах, Український Вільний Університет в Мюнхені, Український католицький університет в Римі та інші. Про одну з таких установ — Українську Вільну Академію Наук — хочеться розповісти окремо, подаючи лише одну з багатьох сторінок її історії.

    Наприкінці Другої світової війни, у 1943-1945 роках, поза межами України опинились тисячі емігрантів. Здебільшого це було викликано політичними мотивами. Серед них були військовики різних формацій, що по завершенні війни мали статус військовополонених, науковці, політичні та культурні діячі, діяльність яких на Батьківщині трактувалась як антирадянська і неминуче загрожувала переслідуванням. Істотну частину становили цивільні особи, силоміць вивезені на роботи до Німеччини. Були також і біженці, що мали відмінний від радянського світогляд і втікали від панівного режиму, який почав відновлюватись з просуванням Червоної армії на захід. Усі ці категорії радянська влада намагалась репатріювати, тобто повернути до СРСР як своїх громадян.

    Після закінчення війни Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Франція та СРСР поділили територію Німеччини на військові адміністрації. У грудні 1946 року Британська та Американська зони окупації були об’єднані (ця зона отримала назву Бізонія), а 1949 року Франція приєднала до них свою частину — об’єднана зона стала називатись Тризонією, з якої того ж року утворилась Федеративна Республіка Німеччина. Постало питання про подальшу долю іноземних громадян. Для них були створені табори переміщених осіб (англ. Displaced Persons), так звані табори “Ді-Пі”. Загалом таких таборів нараховувалось понад сто і створювали їх за національним принципом. Чисельні українські емігранти були розміщені у таборах Ді-Пі в Ауґсбурзі, Ашафенбурзі, Берхтенсґадені, Ганау, Ляйпгаймі, Міттенвальді, Ноймаркті, Реґенсбурзі, Трауншейні, Гіссені, Фюрті та інших. Приміром, тільки у таборі “Нова Говерля” (м. Ноймаркт) налічувалось 1020 осіб.

З огляду на означену тему статті, варто спинитись на  місті Ауґсбурґ в Баварії. Ще до Другої світової війни тут знаходились військові касарні Сомме (Somme-Kaserne, названі на честь боїв Першої світової війни у Франції). Там і розмістили переміщених осіб-українців. У таборі Ауґсбурґу мешкало 4000 українців, серед них були родини з дітьми, професори, митці, прості робітники та селяни — життя звело їх разом і вони чекали подальшого вирішення свої долі.

1

Касарні Сомме в Ауґсбурзі на поштових картках часів Вермахту. Джерело: usarmygermany.com.

Саме тут, в ауґсбурзькому таборі, в одній з касарень 16 листопада 1945 року українські вчені заснували Українську Вільну Академію Наук (УВАН). Вона, як зазначає Олександр Архимович, “поставила своїм завданням сприяти розвиткові української вільної науки”. Юрій Шевельов писав, що перші збори могли відбутись або у вищих поверхах (це були зали, де люди спали) або ж у підвалі між трубами водогону й каналізації, електричними дротами. “Білоколонних мармурових заль там не було. Так мусимо уявити собі у двох варіянтах-можливостях, — де творилася Академія” — додає вчений.

Серед тих, хто був присутній на першому зібранні, Ю. Шевельов з певністю називає вчених Володимира Міяковського та Петра Курінного. Менш ймовірно, що був також Віктор Петров (Домонтович). Ініціатори вважали Академію продовженням Київської академії наук (заснованої 1918 року). Того ж 1945 року Музей визвольної боротьби України у Празі (існував з 1925 року, 1948 ліквідований комуністичною владою Чехословаччини) передав власні фонди новоствореній Академії, що дало початок створенню Музею-Архіву УВАН.

“Треба подивляти сміливість задуму, бадьорість духа, здоровий оптимізм і політичну передбачливість засновників УВАН, які в кількости 12-ти представників різних галузей науки зібралися в Авґсбурзі 16 листопада 1945 року на першу організаційну нараду. В тих трудних повоєнних умовах треба було розв’язати важку проблему об’єднання українських вчених, розкиданих по різних окупаційних зонах і знайти, можливу на той час, форму організації наукової роботи. Така форма була знайдена в утворенні фахових груп, які могли б автономно діяти. Ці групи в своїй сукупності становили основу Української Вільної  Академії Наук. В квітні 1946 року було їх 7, а на кінець 1947 року — 14.”

                                                              Олександр Архимович, президент УВАН у 1961-1970 рр.

   Діючими на той час в Академії були такі групи: мистецтвознавства, української історії, передісторії та ранньої історії, орієнталістична (сходознавча), літературознавча, мовознавча, книгознавча, етнографічна, географічна, фізична, природнича, біологічна та економічна.

 Через необхідність зміцнити юридичний стан Академії було затверджено Тимчасове положення про УВАН, а згодом розроблено та затверджено статут.

“В основу статуту була покладена ідея, що Академія Наук має стати осередком вільної науки на еміґрації, гуртуючи навколо себе українських учених, які визнають, що провідна наукова організація мусить бути пристосованою до національно-державних форм громадського життя” — пише О. Архимович. Першим Президентом УВАН було обрано відомого історика проф. Дмитра Дорошенка (1882-1951).

Літературознавець, член УВАН Григорій Костюк (1902-2002) окреслив завдання, які ставила перед собою Академія у час виникнення та подальшого розвитку:

— бути центром вільної, нескованої жодною догмою, української наукової думки, поза межами рідного краю;

— плекати і розвивати ті галузі знання, які в силу режимових умов занедбані, викривлені, а то й заборонені в Україні;

— ввійти у найтісніший контакт з західноєвропейськими та американськими науковими установами і всі кращі досягнення української науки по змозі вводити до скарбниці світової культури.

     До червня 1947 року УВАН була єдиною науковою інституцією в еміграції. Тоді ж Володимир Кубійович ініціював відновлення Наукового товариства ім. Шевченка.

2

Табір переміщених осіб в Ауґсбурзі. З ресурсу umacleveland.org.

      1947 року перший осередок УВАН — Ауґсбурґ почав втрачати своє значення наукового центру. Іноземні військові адміністрації передавали врядування Німеччині і тому поспіхом намагались позбутись таборів Ді-Пі. Для виїзду переселенцям давали один-два дні. Почалась еміграція українців за океан, зокрема, до США, Канади, Аргентини, Австралії. Значна кількість вчених виїхала до Канади, однак, інша частина науковців оселилась у США. У Канаді та США українські вчені відновили діяльність УВАН — 1949 у Вінніпеґу та 1950 року в Нью-Йорку. Таким чином, на північноамериканському континенті постало дві наукові установи — Українська Вільна Академія Наук у Канаді та Українська Вільна Академія Наук у США.

В той же час, у повоєнній Європі, передусім Німеччині, залишились українські вчені, продовжуючи там свою роботу. Осередок праці перенесений з Авґсбурґу до Мюнхену. Європейська УВАН лишилась функціонувати, але згодом почала занепадати і у 1970-тих роках майже припинила існування (для збереження європейського осередку УВАН у США створило у Мюнхені європейське представництво).

     Не применшуючи значимість для української науки канадської Вільної Академії,  не буде зайвим розповісти трохи детальніше про Українську Вільну Академію Наук у США (Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.).

3
Емблема УВАН у США з перших видань (1950-ті роки). У центрі зображено тризуб доби Я. Мудрого. Напис латиною: Ukrainensis. Libera. Academia. Scientiarum.

Свою діяльність Академія починала без власного приміщення, винаймаючи малу кімнату в дільниці дрібних промислових підприємств Нью-Йорку. За два роки, 1952, Академія придбала дві кімнати. Згодом дійшла звістка, що не дуже далеко від Колумбійського університету продається один з будинків, в якій містилась Публічна бібліотека. Місце якнайкраще підходило для Академії. Почався збір коштів, брались позики, вносились пожертви. І в січні 1961 року Академія придбала власний чотириповерховий будинок за адресою 206 West 100 Street. В Новий будинок перенесені Музей-Архів та багатюща українознавча бібліотека. Музей нараховував близько 13 тисяч книг, кілька десятків тисяч періодичних видань, десятки архівів, кілька сотен картин та скульптур. Були створені відділи — історично-філологічно-філософський, правничо-економічний, природничих і медичних наук, фізико-хіміко-математичний, технічних наук. Утворились групи УВАН поза Нью-Йорком — у Вашингтоні, Денвері та Детройті.

4

Будинок Академії у Нью-Йорку в 1960-тих роках та сучасний вигляд. Збудований 1898 року. Раніше тут містилась Публічна бібліотека, про що свідчить напис на горі — “New York Free Circulating Library”. Фото з Ювілейного видання УВАН у США (Нью-Йорк, 1967) та інтернет-ресурсу uvan.org.

        Розуміючи важливість публікацій англійською мовою, з 1951 року УВАН у США видає англомовні річники — “Анали” (“The Annals”), перші томи мали переважно інформаційний характер. Пізніше, замість збірника статей з різних ділянок, “Анали” почали виходити окремими томами, присвячені окремим дисциплінам (література, мовознавство, політологія, економіка тощо).

       Серед видань, які випустила УВАН у США в перше десятиліття, варто відзначити працю Олекси Повстенка “Катедра св. Софії у Києві” (1954), історичне дослідження “Заселення південної України (1750-1775)” Н. Полонської-Василенко (англійською мовою, 1955), твори Миколи Куліша із вміщеними спогадами його дружини Антоніни Куліш (1955), “Історію української літератури” Дм. Чижевського (1956), перший том, присвячений С. Петлюрі (статті, листи, документи, 1956).   

Ігор Писаренко

Використані тексти та література:

  1. Україномовний розділ інтернет-енциклопедії “Вікіпедія”.
  2. Українська Вільна Академія Наук. Ювілейне видання, присвячене двадцятиліттю діяльности: 1945-1965. — УВАН: Нью-Йорк, 1967.
  3. Валявко І.В. Українська Вільна Академія Наук в світлі постатей своїх діячів: Михайло Ветухів — перший президент УВАН у США.
  4. Юрій Шевельов. Люди Академії, Мури Академії, Книги Академії (Спогади і міркування з нагоди п’ятдесятих роковин Української Вільної Академії Наук у США).
  5. О. Домбровський. Українська Вільна Академія Наук у США/ Український історик. — Нью-Йорк-Мюнхен. — Ч. 3-4 (7-8). Рік II. 1965.

This Post Has Been Viewed 372 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *