Сепаратистів в інтернеті підтримують мільйони українців (інфографіка)

Багато років поспіль Україна упевнено програвала Росії інформаційну війну. Програвала, можна сказати, з власної волі. Політики грали в «розкол», насаджуючи небезпечні стереотипи та роздмухуючи національні почуття виборців. Тож і не дивно, що у 2014 році мільйони громадян нашої країни підтримали сепаратизм і анексію цілих регіонів. Розплата виявилася страшною.

Оцінювати ситуацію мають медіа-експерти, політологи та соціологи, причому на дуже серйозному фаховому рівні. Я ж спробував лише виявити масштаб проблеми, дослідивши аудиторію інтернет-ресурсів, що підтримують збройні формування на сході України і спеціалізуються на висвітленні їх діяльності.

Майже усі ці ЗМІ були створені навесні-влітку. Також я залучив українські інтернет-ресурси, що діють уже давно — «Наш Харьков» і «Оплот». Вони мають широку спеціалізацію, але упродовж останнього року висвітлювали події в Україні в акомпанемент з російськими ЗМІ пропагандистського спрямування.

НАПРУГА В ДІЇ

Перший графік показує, наскільки активно аудиторія вказаних ЗМІ стежила за подіями на Донбасі протягом травня-жовтня. Як бачимо, читацький інтерес суттєво коливався, а піку досяг у серпні — в розпал АТО обрана група сайтів отримала 48,9 млн відвідувань. Потім напруга лише спадала.

Цікаво, що сайти, зареєстровані в Росії і спрямовані передусім на російську аудиторію, показують зовсім іншу динаміку, аніж українські, які працюють на місцях. Можливо, різкий спад у «російському» сегменті пов’язаний  із деякими змінами риторики, що відбувалися внаслідок погіршення зовнішньополітичного становища РФ. Окрім того, з часом проблема Донбасу втратила для читача свою гостроту, зате стали відчутними внутрішні негаразди російського суспільства. Пік пройшов.

(примітка: сайт «Русская Весна» подано окремою кривою, адже його відвідуваність співмірна відвідуваності решти російських сайтів, узятих разом. Втім, тенденції однакові).

2

І навпаки, мешканці ДНР та ЛНР останнім часом стали цікавитися новинами просепаратистських сайтів активніше. Значною мірою це пов’язано зі спробами легітимізації на виборах, а також численними тривогами прибічників незалежності: непослідовна позиція Росії щодо підтримки-не підтримки ініційованих утворень, проблеми з виплатами, що фінансуються з українського бюджету, невтішні перспективи на зиму. Усі ці фактори турбують і прибічників сепаратизму, і прихильників єдиної України. Не виключено, що і останні часто звертаються до вказаних ресурсів, адже висвітлення офіційної позиції України щодо проблем населення окупованих територій у наших ЗМІ не завжди є повним, прямим та послідовним.

Що стосується решти населення України, то й тут можна знайти джерело зростання. По-перше, соціально-економічна ситуація погіршується. Відповідно, рівень невдоволення тих, хто і так невдоволений — зростає. По-друге, багато людей патріотичних поглядів з часом подолали відразу до своїх опонентів і почали цікавитися, хто ці люди і з яких причин вони так швидко стали палкими прибічниками сепаратистських ідей.

ВІДТІНКИ НЕНАВИСТІ — НА БУДЬ-ЯКИЙ СМАК

Загалом виявлено аж 19 різних сайтів, що відверто симпатизують «Новоросії», ДНР та ЛНР, тоді як Україна в них показана ледь не концтабором для російськомовних, а наші війська — збоченими садистами. 

Примітно, що «новоросійські» сайти з’являлися і розкручувалися дуже швидко. Наприклад, російський  ресурс cont.ws був зареєстрований в липні і вже за цей місяць отримав 1,85 млн відвідувань. Протягом літа швидко розвивалися також ресурси novorosinform.org та nashidni.org. Ще кілька крупних видань пройшли той самий шлях у березні-квітні. Очевидно, що це неможливо без вірусної реклами, великих інвестицій у соцмережі, прогону пошукових позицій.

Взагалі до серпня всі російські ресурси швидко розвивалися. Винятком був лише anti-maydan.com, який, як видно з назви, уже відпрацював свою функцію (падіння з 5,8 до 2,6 млн).

Просепаратистські ЗМІ в жовтні отримали більше 10 млн переглядів з України. Ще 4 млн прийшлося на  LifeNews та RussiaToday

У группі ЗМІ, зареєстрованих на території України, ситуація складніша. «Ринок» формувався із запізненням: у червні з’явився dnr.today, у серпні — dnr.24.com. З часом лідери вирвався dnrnews.com, тоді як «ветеран» antimaydan.info став втрачати популярність. Тим часом, офіційний сайт lugansk-online.info швидко «здувався». Якщо в червні йоговідвідали 1,1 млн раз, то в жовтні — лише 150 тис. Утричі скоротилася кількість відвідувань oplot.info — настольного видання сепаратистів Харкова.

Загалом досліджувані ЗМІ у жовтні отримали більше 10 мільйонів відвідувань з України. Для порівняння, це у 1,5  і 2 рази більше, ніж всі місцеві інтернет-видання Одеси і Харкова відповідно. Для повноти картини можна зазначити, що українці дають майже 15% трафіку LifeNews  та 11,5% — RussiaToday. Загалом це більше 4 мільйонів відвідувань.

Важко сказати, яка саме кількість громадян України підтримує ополченців у мережі. Зрозуміло, що це сотні тисяч активних юзерів, за якими стоять мільйони неактивних або непідключених. Така от ціна десятирічної роботи політиків по розколу країни шляхом радикалізації національних почуттів.

1

І ЩОБ УВЕСЬ СВІТ ЗНАВ…

Усі видання, що підтримують сепаратистів на сході України, є міжнародними. Такими міжнародними, що й дуже авторитетні ЗМІ позаздрять. Хоча йдеться про територію України, лише третина читачів відповідних ресурсів — наші співгромадяни. Це як сварка у родині, про яку знають усі сусіди. Більшість читачів «новоросійського фентезі» — росіяни, проте уважно стежать за ними мешканці США, Німеччини та Білорусі. На більшості ресурсів на громадян цих країн доводиться по 3-5% трафіку. Цікаво, що високу активність демонструє Чехія, яка іноді навіть обганяє Білорусь чи Казахстан. 

У ресурсів, зареєстрованих в Україні, аудиторія більш збалансована. Та й тут частка наших громадян не дотягує до половини.

Як бачимо, російська пропаганда добре попрацювала, нав’язуючи вигідну для себе версію подій в Україні русофонам по всьому світі — а це щонайменше 250 млн осіб. Можливо, комусь у Новосибірську чи Портленді і легко повірити, що українські солдати варять полонених живцем. Але ж донеччани і луганчани жили з нами в одній країні 23 роки. Можливо, вони — як і ми — мали безліч приводів для невдоволення, але ж чому вірять у такі байки? Чому не задумуються, з чого б це проти «фашистської хунти» повстали лише мешканці фактично анексованих регіонів, тоді як російськомовні Запоріжжя чи Харків піддалися «коричневій чумі»? Чому навіть на одній вулиці родичі і друзі, які знають один одного багато років, раптом стали запеклими ворогами через тонкі політичні матерії, які далекі від повсякденного життя? Усе це — надзвичайно складні запитання, які згодом стануть предметом для вивчення науковців усього світу. А поки що мільйони українців продовжують читати сепаратистські інтернет-ЗМІ.

Рисунок1

4

 

Михайло Мейзерський

This Post Has Been Viewed 8 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *