Українські політичні блоги: альтернативні, громадські чи офіційні медіа?

Сьогодні блоги є серйозним інструментом впливу на громадську думку. До того ж, як показують дослідження, довіра до блогів вища, ніж довіра до ЗМІ (як традиційних, так і мережевих). Найбільш впливовим та популярним в українській блогосфері є саме політичний блоггінг. Відповідний розділ має практично кожне центральне інтернет видання суспільно-політичної спрямованості, не є винятком і популярні одеські сайти. Політичні блоги активно просуваються та трансформуються у соціальних мережах. Як говорить К. Хан, у країнах, в яких медіа залежать від влади, роль блогів дуже важлива, оскільки блогери пишуть те, що мали б писати журналісти. Контент, який є альтернативним мейнстрімним медіа, є дуже важливим і в українських реаліях. Особливо, якщо прийняти до уваги той факт, що аудиторія чудово розуміє, що українські ЗМІ заангажовані.

Для того, щоб зрозуміти, яку роль відіграють політичні блоги в Україні, ми проаналізували тексти провідної платформи для політичних блогів – «Української правди». Серед авторів-блогерів – провідні українські політики, журналісти, громадські діячі, відомі експерти. Нашим завдання було охарактеризувати як блогосферу цього сайту в цілому, так і зробити більш детальний аналіз блогів, для чого ми обрали усі тексти, що з’явилися на сайті у березні 2015 року. Щодо блогосфери в цілому ми з’ясовували статус представлених блогерів, характеризували їх активність, а також визначали періоди найбільшої активності авторів. Щодо текстів блогів ми визначали рівень їх інтерактивності (спілкування користувачів із блогером), мультимедійності (використання тексту, відео, фото) та гіпертекстуальності (кількість та адресність лінків).

Почнемо із характеристики блогосфери «Української правди». Розділ «блоги» з’явився на сайті у липні 2007 року, тоді – у перший місяць роботи рубрики було 14 блогерів. Із часом розділ став популярнішим – і на піку свого розвитку мав 136 авторів. Сьогодні активних блогів ми нарахували 74. Загальну тенденцію збільшення-зменшення кількості публікацій можемо побачити на діаграмі.

тенденція зменшення кількості політичних блогів на сайті "Українська правда"

* На діаграмі показана кількість блогів за рік

Із 2012 року, коли блоги були найбільш популярні на «Українській правді» спостерігаємо зменшення їх кількості. Сьогодні маємо ситуацію, подібну до початку 2009 – кінця 2008 років, коли щомісяця на сайті було 60-70 активних блогерів.

Тобто ми можемо говорити, що блоги, в тому числі й політичні, пережили пік популярності, це явище вже не є настільки модним, проте все ж формат виявився вдалим, оскільки він продовжує використовуватися як відомими журналістами, так і політиками.

Однак змінилися не тільки кількісні характеристики блогів, але й змістові.

Як відомо, першими блогами були так звані блоги-фільтри: тексти із великою кількістю посилань, які призначалися для аудиторії, яка ще не вміла самостійно мандрувати вебом. Це пізніше з блогів-фільтів виокремилися так звані персональні блоги, які власне сьогодні і вважаються типовими блогами. Ми вирішили дізнатися, як часто блогери «Української правди» використовують гіперпосилання у своїх текстах. Цікаво, що майже половина публікацій взагалі не містила посилань.

 

гіпертекстуальність політичних блогів

Окрім гіпертекстуальності, блогам властива інтерактивність. Цікаво, що деякі дослідники вважають цей фактор – жанростворюючим чинником, на основі якого роблять висновок про те, що блог є окремим жанром, адже блогер може спілкуватися із аудиторією, відповідати на її зауваження та пропозиції. Американські дослідники, зокрема Лінда Кенікс, говорить, що інтерактивність сучасних блогів має іншу природу. «На початку ХХІ ст. вважалося, що ключовим компонентом зростання блогів були стосунки між блогером та читачами, а також високий ступінь комунікації між блогером та читачами. Сьогодні блогери рідко відповідають, ледве-ледве реагуючи на запитання аудиторії. Обмін інформацією відбувається між коментаторами, а також практично не зачіпає блогера».

Наше дослідження також підтверджує цю тенденцію. Блогери «Української правди» рідко відповідають на коментарі.

інтерактивність політичних блогів

Як бачимо, усього 20% блогерів залучені до комунікації. Причому зазвичай ця комунікація — це реакція на один-два коментарі, а не дискусія із читачами. Жоден блогер не реагує на всі коментарі під постом. Тому інтерактивність, справді, більше стосується можливості коментатора самовиразитися, а також поспілкуватися із іншими коментаторами.

Причому тенденція зазвичай така: чим більш популярним є блогер, тим меншою є ймовірність, що він відреагує на коментарі. Зокрема серед найбільш популярних блогерів (ми склали цей рейтинг за кількістю коментарів), активним учасником комунікації із читачами є лише Сергій Іванов. Також цікаво, що участь блогера в обговоренні власного матеріалу ніяк не впливає на його популярність.

популярні блогери за кількістю коментарів на Українській правді

Звернімо увагу й на те, що на коментарі у більшості випадків не реагують блогери-політики.

Ще одна риса, яку ми виміряли – це мультимедійність. Адже, як відомо, текст у мережі відрізняється від традиційного ще й цією ознакою. Більш ніж половина текстів блогів – це тексти, написані без урахування можливостей мультимедіа.

мультимедійність блогів на Українській правді

Фактично, типовий політичний блог – це пост без лінків та без мультимедіа, а також без реакції автора на коментарі під постом.

Визначивши, яким є типовий блог на «Українській правді», ми також вирішили побачити, яким є типовий блогер. Для цього ми проаналізували статуси блогерів-учасників політичної комунікації. Статус – це інформація, яку сам блогер вказує про себе на своїй головній сторінці. Це може бути як позначення професії або роду діяльності, наприклад, журналіст чи буддійський монах, певний заклик «Троллей отстреливаю, солю и употребляю в пищу…» або ж взагалі статус може бути відсутній.

статуси блогерів Української правдиПроаналізувавши статуси блогерів «Української правди», ми дійшли висновку, що політичний блогінг цікавить перш за все журналістів (їх серед авторів найбільше). Але – на другому місці ми маємо політиків та чиновників (це зокрема як народні депутати, так і кандидати в депутати, міністри, мери міст, колишні політики). На третьому місці експерти та науковці (до речі, половина з них – це експерти політичної сфери: політтехнологи, аналітики). Далі – блогери без статусу (серед яких є як колишні журналісти, які зараз стали депутатами), так і люди, не пов’язані із журналістикою або політикою. Доволі цікавим є показник людей мистецтва – їх 9%. Більшість – письменники. Це до дискусії про громадську місію митців в Україні. А от громадські активісти використовують блоги на «Українській правді» у 7% випадків. Тож можемо автори політичних блогів – це переважно журналісти або ж політики (разом – майже половина контенту). Але ж блоги як такі завжди сприймалися як певна альтернатива саме цим дискурсам: журналістському та політичному!

Американські фахівці встановили, що за демографічними ознаками автори політичних блогів контрастують із загальною популяцією блогерів.  Виходячи з аналізу ТОП 125 політичних блогів: білі, добре освічені чоловіки, які активно брали участь у політиці. Це показало, що лише декілька блогерів, що не відносяться до політичної еліти, можуть брати участь у політичній комунікації в мережі. Схожу ситуацію спостерігаємо і на українській правді.

Виходячи із результатів нашого дослідження, можемо стверджувати, що типове уявлення про блог, як мультимедійний, гіпертекстуальний та інтерактивний мережевий текст, що представляє собою альтернативу контенту меінстрімних ЗМІ, не надто відповідає дійсності, якщо говорити про використання цього формату у політичній комунікації. Таким чином, ми мусимо переглянути й функціональне призначення політичних блогів.

Якщо блогери рідко використовують гіпертекстуальність, то це може свідчити про те, що вони не відчувають потреби залучати до комунікації тексти інших авторів, інші позиції, а зосереджені зокрема на висловленні своєї точки зору. Хоча тут ми не можемо не відзначити й те, що на сайті «Української правди» маємо декілька блогів-фільтрів. Звертає на себе увагу блог Тараса Возняка, який раз на декілька днів публікує інформацію про події в Україні за матеріалами англійських, німецьких, французьких та польських ЗМІ, супроводжуючи свій текст лінками на усі журналістські матеріали.

Також цікавою є адресність наявних на «Українській правді» лінків. У більшості випадків блогери посилаються або на провідні медіа або ж на офіційні сайти державних органів. Цю тенденцію щодо політичних блогів помітила Л. Кенікс. Авторка звертає увагу на те, що за особливостями посилань блоги швидше нагадують меінстрімні медіа, ніж альтернативні. Згідно з її дослідженнями, посилань на альтернативні блоги чи новинні джерела трохи більше, ніж один відсоток. Натомість посилань на меінстрімні медіа – більше 36%. Відповідно, політичні блоги – частина традиційної політичної комунікації. Блогери не намагаються створювати альтернативні політичні рухи, претендувати на створення принципово інших спільнот, які б відстоювали принципову іншу політичну ідеологію. Відповідно цей фактор ставить під питання й те, що блоги як такі є протестом проти традиційних медіа. Навпаки, вони є подібними до них за включеністю у політичний дискурс.

Незначна увага до висловлювань коментаторів говорить про те, що політична комунікація у блогах переважно одностороння, тобто також наслідує манеру традиційних ЗМІ. Тож ми можемо сказати, що блоги використовуються як офіційна сторінка того або іншого політика чи  журналіста, завдяки якій оприлюднюється позиція з того або іншого приводу, однак політичний блогер не цікавиться тим, як ця позиція сприймається.

Незначна увага до мультимедіа говорить про те, що центром політичного блогу є саме вербальний текст, сприймання політичного блогу – це перш за все читання. Тому політичні блоги передбачають ще й підготовану аудиторію. Адже згідно із результатами досліджень, ми можемо поділити аудиторію інтернету на ту, що читає в мережі, і ту, що не читає (переглядає фільми, слухає музику, грає в ігри). Ту аудиторію, яка читає інтернет-тексти, американський дослідник Р. Крейг називає підготованою, компетентною і спраглою до новин. При цьому цікаво, що згідно з результатами досліджень читачі блогів розуміють, що інформація, яку пропонує автор, може бути необ’єктивною та навіть неперевіреною. Тож, критично ставлячись до достовірності блогів, читачі цінують їх за глибину, за ті деталі, які зазвичай не потрапляють до уваги ЗМІ.

Відтак, текст політичного блогу має більше подібного до традиційного газетного тексту, ніж до мережевого: гіпертекстуального, мультимедійного та інтерактивного.

Подібне спостереження ставить під питання уявлення багатьох про блог як альтернативну журналістику. Зокрема блоги сприймаються як такі, що, за словами Л. Кенікс «пропонують радикально інший тип новинного дискурсу». Натомість, проаналізувавши адресність гіперпосилань, ми можемо зазначити, що це не стосується політичних блогів. Їхній новинний дискурс практично співпадає з новинним дискурсом ЗМІ. Також блоги завжди сприймалися як незалежний журналізм, але за нашими спостереженнями це теж не стосується політичного блогінгу, оскільки чверть блогерів – відомі політики, а серед них і представники влади – міністри, мери та ін., а чверть – відомі журналісти. Громадських активістів, як ми бачили, серед політичних блогерів не так багато. Альтернативні медіа, за визначенням Волла, «заохочують персоналізацію та участь аудиторії у створенні контенту», натомість, як ми вже знаємо, аудиторія практично не впливає на блогера та його думки, оскільки він мало комунікує  із нею. Ще одна ознака альтернативних медіа полягає в тому, що вони руйнують ієрархію доступу до ЗМІ. У традиційних медіа, за словами Дж. Лалла, непропорційно представлені інтереси можновладців та звичайних людей. Блоги ж сприймалися багатьма як продовження традиції нової журналістики або ґонзо-журналістики, які протистоятимуть цій тенденції і введуть до комунікації інші групи суспільства, у яких немає шансів стати об’єктом уваги традиційних ЗМІ. Як бачимо, щодо політичних блогів ми не можемо цього сказати.

Лінда Кенікс вважає, що називати політичний блогінг альтернативними медіа не можна. І пропонує говорити про нього як про громадянську журналістику. Блоги, на її думку, це спосіб для висловлення думки окремої особистості, громадянська журналістика. Ми ж бачимо, що блоги активно використовуються різними політичними фігурами як майданчик для оприлюднення офіційного погляду на події. Натомість сприйняття блогів як альтернативних медіа, а також природа блогів, що передбачає відвертість, розкриття таємниць, дає змогу політикам знайти нові підходи до власних виборців, створити враження того, що автор має незалежну позицію, яку не боїться висловлювати. Такі блоги фактично стають рекламним майданчиком, а оскільки вони розміщуються на популярних та авторитетних ресурсах, як наприклад «Українська правда» чи російське «Ехо Москви», то й це дає змогу політику сформувати із відвідувачів блогу лояльне оточення.

Звичайно, мусимо зазначити, що політичний блогінг є достатньо автономним і контрастним утворенням усередині всієї блогосфери. І в майбутніх дослідженнях цікаво було б прослідкувати ті тенденції, які характерні для інших – популярних – різновидів блогів. Сьогодні ж можемо стверджувати, що політичні блоги стали частиною традиційної політичної комунікації. Ця комунікація переважно одностороння. Коментатори можуть висловитися, але на них майже ніхто не реагує. Проте не варто забувати й про контекст: блоги політиків існують в оточенні блогів відомих журналістів – і конкурують за увагу читачів, відповідно, аби бути поміченими, мають створюватися з урахуванням потреб та інтересів читачів, суспільної кон’юнктури та ін.

Наталя Стеблина

This Post Has Been Viewed 163 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *