Почути Донбас, або Як одеські журналісти пишуть про переселенців

Українські та регіональні ЗМІ не здатні задовольнити інформаційні потреби переселенців – такими є дані дослідження міжнародної організації «Інтерньюз». Проте чому так? Адже в новинах ми зустрічаємо новини про людей, які виїхали з Криму або ж із зони АТО. Проте, якої якості ці новини? І як часто журналісти, політики чи бізнесмени, піднімаючи цю тему, спекулюють на переселенцях?

Ми вирішили розібратися у цій ситуації і проаналізували повідомлення ЗМІ Південного регіону України (Одеса, Миколаїв, Херсон) про переселенців за півроку. До вибірки потрапили Думская, Трасса Е95, Одесская жизнь (Одеса), Никвести (Миколаїв) та Херсонские вести (Херсон).

Як часто журналісти пишуть про переселенців?

новини про переселенців на одеських сайтах

фото aif.ru

Цікаво, що найбільше новин, в яких згадуються переселенці, публікують сайти Херсона та Миколаєва. Натомість одесити піднімають цю тему значно рідше. Проте мусимо зазначити, що сайти Херсона, в тому числі й «Херсонские вести» частіше пишуть про кримчан, новин про переселенців із зони АТО набагато менше. Що ж стосується сайту «Никвести», то разом із великою кількістю новин на цю тему фіксуємо також і значний відсоток «джинси» — намагання місцевих політиків «піаритися» на темі допомоги переселенцями.

Ми запитали у Катерини Ножевнікової, голови волонтерської групи «Корпорація монстрів», що опікується переселенцями в Одесі, що вона думає про роботу одеських ЗМІ: «Вважаю, що про проблеми вимушених переселенців у одеських ЗМІ висвітлюються достатньо. Щоправда, журналісти не завжди передають перевірену інформацію, а іноді й перекручують факти.

Ось приклад. У Одеській області 32 тисячі «саморозселенців» — переселенців, які самі знаходять собі житло, роботу тощо. Але основна увага прикута «компактникам», які проживають у санаторіях та базах відпочинку. Хоча держава і волонтери їх багато в чому забезпечують, ці люди часто бідкаються. Фактично ж вони знаходяться у значно кращому становищі, ніж «саморозселенці».

З 1 вересня бази відпочинку відмовилися годувати «компактників» за власний рахунок, оскільки держава не переводить на ці потреби кошти. Харчування стало платним. І з цього приводу здійнялося багато галасу у пресі. Журналісти брали інтерв’ю навіть у людей з психічними відхиленнями. Майже ніхто не поцікавився історією та обставинами питання».

Переселенці як привід для політичного PR

Зрозуміло, що сам факт згадувань про переселенців у новинах зовсім не свідчить про те, що текст містить корисну інформацію для біженців зі Сходу та Криму. На жаль, деякі політичні партії використовують переселенців у своїх інтересах: подаючи красиву картинку про «безкорисливу» допомогу постраждалим мешканцям Донецької, Луганської областей та Криму. Тому ми вирахували також і кількість «джинси», керуючись при цьому ознаками ІМІ. Окремо також подамо новини, які на журналістському жаргоні мають назву «паркет» — тобто тексти, в яких йдеться про допомогу, яку надали переселенцям певні організації, політики чи бізнесмени під час певних заходів (при цьому у матеріалах просто констатується про те, що допомогу надали, однак жодних коментарів самих переселенців про її отримання немає).

джинса про переселенців на місцевих сайтах

Найбільше «джинси», в яких би переселенці використовувалися для того, аби показати активність влади у вирішенні їхніх проблем, ми знайшли на сайті «Никвести». Звернімо увагу на заголовки деяких новин:

  • Янишевская: Нужно создать все условия, чтобы Николаевщина стала для переселенцев вторым домом
  • Янишевская поручила главам районов посетить всех демобилизованных и переселенцев
  • Янишевская передала более 3 тонн гуманитарной помощи вынужденным переселенцам

Цікаво, що у більшості подібних текстів говорить саме Янишевська (заступниця голови облдержадміністрації), переселенцям же слова не дають.

джинса про переселенців

Ще одним героєм є мер Миколаєва. Цікаво, підхід до заголовків подібних текстів, більш тонкий, тут ми читаємо про допомогу Євросоюзу, а уже в тексті — про те, що її не було б, якби не міська влада:

  • В Николаеве переселенцам вручили куртки, одеяла и белье, купленные за деньги Евросоюза
  • За деньги Евросоюза детям переселенцев купили школьную форму и канцтовары в Николаеве

Також ми дізнаємося про численні свята та акції для переселенців, організовані міською та обласною владою. При цьому журналісти та піарники вдало використовують бекграунди, ставлячи у них посилання на інші матеріали про «благодійність» політиків та чиновників. Знову ж таки, враження, ніби справи переселенців у них – «на особливому контролі».

В одеських медіа підхід той самий. Тут у лідерах партія «Солідарність», одеська єпархія та міська влада.

  • Вынужденным переселенцам в Одессе оказывают медицинскую помощь наравне с горожанами – ніякого підтвердження цьому у тексті немає. Цитують тільки прес-службу міської ради
  • Блок Петра Порошенко «Солидарность» продолжает помогать вынужденным переселенцам – у тексті йдеться про перерахування 10 700 грн для волонтерів (при цьому не сказано, що у волонтерів є й інші спонсори, що виділяють більші суми)
  • Почти 100 семей переселенцев получили помощь от Одесской епархии – подібних повідомлень зі схожими заголовками п’ять. При цьому в жодному із текстів немає цитат самих переселенців, за них завжди говорить той, хто передавав допомогу: «Все получившие гуманитарную помощь искренне благодарили митрополита Агафангела и в его лице всю Одесскую епархию за постоянное участие в их жизни», — отметили в епархии».
  • Благотворительный фонд оказал помощь трем семьям переселенцев из зоны АТО в Измаиле – насправді під маскою благодійного фонду ховався… народний депутат
  • Переселенка из Донбасса отмечает 100-летний юбилей в Херсоне – привід розповісти не стільки про саму переселенку, скільки про доручення міського голови піклуватися про неї.

Подібний підхід прес-служб політиків знецінює допомогу волонтерів, які роблять це безкорисливо. Читаючи велику кількість повідомлень про те, як хороша влада піклується про переселенців, передаючи їм тонни гуманітарної допомоги, аудиторія навряд чи віритиме у те, що є люди, які роблять добру справу просто так, не сподіваючись на політичні дивіденди. І тут насторожує ще один прийом, який ми побачили у тексті: окрім переселенців, політики використовують ще й волонтерів: це можуть бути як справжні волонтери, яких політики, позуючи для камер, включають до свого почту або ж удавані – створені спеціально для «благодійності» перед виборами. У читачів може скластися враження, що усі вони заодно: і політики, і волонтери.

Як часто ми чуємо самих переселенців?

Цікаво, що більшість текстів про переселенців пишуться з позиції «приймаючої» сторони. Ми дізнаємося, про те, що для них щось зробили, проте не отримуємо ніякої  реакції на це. У деяких текстах взагалі можна прочитати, що для переселенців відкрили якийсь центр чи зробили доступною певну послугу, але при цьому не маємо ніяких координатів. Тобто якщо людина захоче скористатися послугою, вона просто не знатиме, куди їй звертатися. Тому ми підрахували кількість текстів, у яких журналісти дають слово переселенцям.

22

фото: Уніан

Цікаво, що дві цитати видання «Ніквести» — цитати з «джинси» й належать одній і тій же переселенці, яка звернулася до заступниці губернатора, а заступниця – зрозуміло – обіцяла взяти справу під особистий контроль.

До речі, дивно, що прес-служби інших політиків не додумалися до такого доволі простого прийому: давати на підтвердження своїх «добрих» справ слова тих, кому допомогли.

Якщо ж коментувати цифри, які ми отримали, аналізуючи матеріали видання «Херсонские вести», варто відзначити, що переважна більшість із них належить кримським татарам: представникам Меджлісу, журналістам та громадським діячам. Якщо ж говорити про думки звичайних переселенців, то їх, як і в решті видань, дуже мало.

Тож маємо суттєвий дисбаланс: велику кількість матеріалів, де переселенцям допомагають – і зовсім мало текстів, в яких би ми читали про реальні потреби переселенців і про те, чи корисною була допомога.

Переселенці й мова ворожнечі

Як дізнаємося із новин, які читаємо на сайтах видань Півдня України, місцеві мешканці радо приймають переселенців й допомагають їм. Проте як при цьому журналісти характеризують самих переселенців? Звернімо увагу на деякі цитати:

У матеріалі «Думской» про скандал із зображенням прапора ДНР на торті, який подарували працівнику Одеської єпархії читаємо, що окрім торта він: «высказал довольно нестандартное желание, заказав жриц любви, являющихся переселенками из Донецкой области». Матеріал написано на основі даних власного джерела видання. «Переселенки з Донецької області» з’являються у заголовках видання чотири рази у такому ж негативному контексті: «СБУ накрыла вечеринку сотрудника религиозной организации: нашли торт с флагом «ДНР», пистолет и беженок легкого поведения», «Кивалов открестился от помощника, задержанного с тортиком «ДНР» и беженками легкого поведения», «Опровержение: одесских семинаристов и священников собирались ублажать не донецкие, а местные «жрицы любви», «Любитель тортиков с символикой «ДНР» и донецких девушек по-прежнему работает в одесской епархии». Для журналістів переселенки «легкої поведінки» — усього-на-всього спосіб залучити аудиторію на сайт або ж догодити власникові.

Текст «Боец одесской мехбригады женился на жительнице прифронтовой Красногоровки — семья ждет пополнения», здавалося б, позитивний, але уже в ліді зустрічаємося із досить дивним формулюванням: «Любовь не знает преград». У чому ж перепона? У тому, що боєць з Одеси, а його дружина – із Донбасу?

У матеріалі «В Николаеве переселенцам вручили куртки, одеяла и белье, купленные за деньги Евросоюза» знаходимо ще й таке: «После выступлений переселенцам предложили посмотреть концерт, но они устремились в холл получать куртки и одеяла». А як би себе за подібних обставин повели мешканці Миколаєва чи Одеси? Що б обрали: допомогу чи концерт?

Заголовок видання «Одесская жизнь» — «Переселенцы «оккупируют» Одессу». Хоча у самому тексті йдеться про те, що переселенців переводять з одного санаторію в інший. Ніяких фактів про те, що вони саме «окупують» Одесу, немає.

Що пишуть інтернет-видання Півдня України про кримських татар?

Найбільше про кримчан та кримських татар пише видання «Херсонские вести». «Никвести» та аналізовані нами видання Одеси про них згадують мало. І цьому є досить просте пояснення: саме до Херсону переїхало кримсько-татарське радіо, культурний центр «Куреш», у цьому ж регіоні було відкрито представництво Меджлісу. До того ж, якщо порівнювати організацію кримських татар та переселенців з Донбасу, то перші мають своїх спікерів, свої громадські організації, відповідно – мають контакти із журналістами, а от щодо других цього сказати не можемо.

Тому можемо зазначити, що у висвітленні проблем переселенців за багатьма показниками сайт «Херсонские вести» виграє у своїх колег з Миколаєва та Одеси. Проте ми не можемо приписати цей успіх тільки самим журналістам, важливо відзначити й діяльність самих кримчан, які активно відстоюють свої права. Ось заголовки:

  • Крымские татары требуют создать свободную экономическую зону в Херсонской области
  • Херсонщине нужны деньги на обустройство депортированных крымских татар
  • Крымскотатарские группы откроют в детсадах Новоалексеевки
  • В Херсоне крымские татары отпраздновали Ораза Байрам

Тональність цих заголовків – зовсім інша. Кримчани тут виступають суб’єктами дії, а не знедоленими людьми. Звичайно, активних людей, які почали свій бізнес, стали волонтерами, громадськими діячами, політиками, військовими – багато і серед переселенців з Донбасу. Просто журналісти про це не пишуть. Адже для цього потрібно самому шукати новину. А ми вже неодноразово писали про те, що власних новин в мережевих виданнях дуже мало.

Про кримчан, звісно, публікують матеріали й у Миколаєві та в Одесі. Проте значно менше. Серед текстів знаходимо матеріали про військових моряків в Одесі, музичний фестиваль, що переїхав з Криму, та відкриття кримськими переселенцями котокав’ярні у Львові.

* * *

Отже, сайти Півдня України в цілому приділяють незначну увагу переселенцями. У середньому маємо три-чотири згадування про них щомісяця. Збільшення ж подібних згадувань зазвичай пов’язано зі збільшенням «джинси», в якій біженці стають просто «антуражем» у політичній виставі. Намагань використати цю проблему задля «піару» також фіксуємо дуже багато: приблизно чверть або й половина усіх текстів про переселенців мають ознаки замовності. При цьому у матеріалах читаємо про те, що усі потреби біженців місцева влада чи ж політики задовольнили, насправді ж аудиторія (навіть ті читачі, що не знайомі із проблемами переселенців) відчувають фальш. Також фіксуємо випадки, коли політики намагаються привласнити заслуги волонтерів собі, і це при тому, що про добрі справи волонтерів ми дізнаємося з медіа набагато рідше, ніж про діяння політиків.

Також ми практично не знаходимо публікацій про успішну соціалізацію переселенців в Одесі, Миколаєві чи Херсоні (за винятком кримчан). Таким чином, читачі можуть сприймати біженців як пасивних людей, як тягар.

Очевидною є проблема відсутності громадських організацій, які б представляли інтереси переселенців Донбасу і заявляли про їх проблеми у регіонах, зокрема й через медіа. Порівнявши представлення у ЗМІ кримських татар та переселенців з Донбасу, можемо зазначити, що тільки у тому випадку, коли активісти з-поміж переселенців самі створять інфопривід, а краще – й розповсюдять прес-реліз для медіа – вони матимуть можливість потрапити на стрічки новин інтернет-видань.

Ситуація, яку ми спостерігаємо у регіональних медіа, підтверджує результати дослідження, проведеного «Інтерньюз»: справді такий контент не може задовольнити інформаційних потреб переселенців. Але ж вони потребують інформації, причому активно шукають її. Проте що стає альтернативою ЗМІ? Соцмережі та інформація, що передається з вуст у вуста (в тому числі, плітки). А ми чудово розуміємо, що сьогодні саме ці канали дуже активно використовуються в інформаційній війні проти України. Тому, мабуть, не варто дивуватися, якщо ми й досі не завжди можемо знайти спільну мову із тими, хто мав би бути нам другом.

Наталя Стеблина

матеріал створений у співпраці із Центром інформації про права людини

This Post Has Been Viewed 155 Times