Одеська журналістка розповіла все, що думає про професію

журналістська етика

Щойно видана книжка Наталії Стеблини «Етика у сфері соціальних комунікацій» може стати другом і порадником для тих одеських журналістів, які намагаються виконувати свою працю сумлінно. Тим більше, що суперечливі питання професійної діяльності розкриваються на прикладах саме одеських редакцій. Не лондонських, не московських, а одеських. І це головна цінність книги: вона написана для нас і з розумінням наших реалій.

Коли я сказав Наталці, що буду писати рецензію на її труд, вона цілком очікувано відповіла, що це неетично. Хоча б тому, що ми давно товаришуємо і регулярно їмо разом бургери. Я, звісно ж, не погодився і почав наводити аргументи.

Це була типова суперечка, схожа на ті, що ми ведемо вже 10 років, відколи знайомі. Я – професійний журналіст у тому сенсі, який відповідає поняттю «професіоналізм» в одеських редакціях. Наталка – викладач вузу. З її точки зору значна частина того, що я роблю, так чи інакше є неетичною і непрофесійною: «Тут подано думку лише однієї сторони, тут не перевірені слова очевидців, а там і там некоректно сформульовані заголовки. Михайле, та ви «жовтий журналіст!»

Зрозуміло, що мене це обурює. Я й сам розумію свої промахи, але не завжди можу інакше. Часто доводилося працювати в умовах, коли половина редакції взагалі незрозуміло чим займається, а треба якось витягувати рейтинги, писати новини, статті, блоги. Яка ж тут точність, збалансованість, перевірка інформації? На це немає ні часу, ні терпіння. Зате є суворі виробничі норми.

Як бачите, є два погляди на журналістику. Вони протилежні, тож вимагають інтеграції. І тут стане у нагоді книжка Наталії Стеблини. Вона містить конкретні інструкції щодо:

  • Перевірки точності інформації;
  • Правил висвітлення конфліктних ситуацій;
  • Роботи з очевидцями;
  • Вибору інформації, вартої публікації;
  • Правил цитування;
  • Вимог до фотоматеріалів, а також рекламних повідомлень.

Дотримання елементарних правил та чітке розуміння критеріїв допоможуть видавати продукт більш високого ґатунку навіть за складних редакційних умов. Адже для того, щоб «поворушити мізками» і знайти спосіб неупередженої подачі інформації, не потрібно багато часу, зусиль та гривень на телефоні. Для цього достатньо деяких навичок та щирого прагнення до чесності з собою та читачем.

Хоча я маю досить великий досвід роботи з багатьма виданнями різного формату, скидаю капелюх і визнаю: для мене  книжка Стеблини цікава, свіжа і багато в чому нова.  Також видання стане в нагоді редактору, який хоче чомусь навчити своїх журналістів, але не має на це ні часу, ні сил.

Зрештою, труд Наталії Стеблини важливий для всіх нас. Чим більше ми будемо керуватися стандартами, тим вище здійматиметься прапор професійної гідності, тим цікавішою буде наша робота. От тоді ми дійсно зможемо називатися «четвертою владою», а не виконувати роль політичних функціонерів чи загнаних в колесо білок-копіпастерів без жодного натяку на творчість, індивідуальність та майстерність.

Ми, журналісти, маємо усвідомити, що стандарт – це наше право на нормальні умови праці, а не навпаки.

P.S.

На поличці у мене лежать вісім книжок з журналістики. На жаль, більшість з них — це відірвана від життя публіцистика. Уваги практика заслуговує три видання: «Виробництво новин» Мітчела Стівенса, «Підручник із журналістики» Іва Аньєса та «Етика у сфері соціальних комунікацій» Наталі Стеблини. Це справжні путівники у туманний світ думок, вражень та позицій, яким є сучасна журналістика. Радує, що у ньому тепер з’явився і одеський маячок.

Михайло Мейзерський

журналістська етика журналістська етика 2 журналістська етика 3 журналістська етика 4

This Post Has Been Viewed 17 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *