Люди з особливими потребами — чи вміють журналісти бути тактовними?

Якось відома українська письменниця Ірена Карпа проїхалася Хрещатиком на інвалідному візку. «Це поїздка з нереальними перешкодами», — сказала після цього вона. Нещодавно мені розповіли про ситуацію з «балакучими» світлофорами у нас в Одесі: люди, біля вікон яких ці світлофори стоять, постійно жаліються на них, тож світлофори вимикають. Але як сліпим людям тепер переходити дорогу?

Так, наші міста не надто пристосовані для людей з особливими потребами. А як щодо інтернет-видань? Можливо, наше невміння прийняти інвалідів як рівних нам відображається і в текстах, які пишуть журналісти?

Ми вирішили провести дослідження, проаналізувавши тексти, які журналісти Півдня України писали про людей із особливими потребами за півроку (травень-жовтень 2015). Досліджувані видання – Думская, Трасса Е95, Одесская жизнь, Никвести, Херсонские вести.

Як часто журналісти пишуть про людей із особливими потребами?

За півроку ми знайшли дуже мало текстів, які були б присвячені інвалідам. В середньому аналізовані нами видання давали дві-три новині на місяць. Найбільше текстів опублікував сайт «Никвести» — 14, «Трасса Е95» та «Херсонские вести» — 13. «Думская» та «Одесская жизнь» — 10.

Чому журналісти пишуть про інвалідів?

Тут ситуація дуже подібна до висвітлення проблем переселенців: журналісти пишуть про це, аби показати, якою доброю для інвалідів є міська чи обласна влада, кандидат у депутати чи бізнесмен. Як це не сумно, але найчастіше про потреби таких людей ми дізнаємося саме із «джинси». Але оскільки у текстах, в яких написано, що кандидат Х допоміг інвалідам, дуже легко розпізнати замовність, то широка аудиторія, швидше за все, ці тексти просто не читатиме.

джинса

Приблизно третина матеріалів про людей з особливими потребами на сайтах «Трасса Е95», «Никвести» «Думская» мають ознаки замовності (6, 5 та 3 тексти відповідно).

Цікаво, що й інші тексти, в яких йдеться про допомогу інвалідам, пишуться саме з позиції тих, хто допомагає (таку саме картину ми спостерігали у матеріалах про переселенців). При цьому нам зазвичай повідомляють, що у людей з особливими потребами скоро буде все необхідне. Звернімо увагу на цитати з матеріалів:

  • «Вице-мэр Одессы З.Цвиринько поблагодарила представителей Таллинна за подарок и отметила, что новый тренажер станет еще одним элементом реализации широкого комплекса медицинских услуг и социальной помощи инвалидам в Одессе» — після прочитання тексту складається враження, що жодних претензій до медичного обслуговування люди з особливими потребами не мають
  • «Вице-губернатор Оксана Янишевская отметила, что ничего не мешает закладывать необходимые ресурсы в переоборудование для обеспечения доступности детей (інвалідів – Н. С.) к школе».

Оскільки інтернет-журналісти зрідка дотримуються стандарту балансу думок, то позиції самих інвалідів ми не знаємо. Усього один-два матеріали на сайтах за півроку мають цитату, в яких люди з особливими потребами щось коментують. Якщо у тексті і є якийсь коментар, то він або належить директору закладу для інвалідів, або ж усім учасникам певного заходу зокрема: «обговаривали участники собрания», «»Чернобыльцы» возмущены нынешними пенсиями».

Однак чи довірятиме аудиторія таким «мажорним» матеріалам, в яких за інвалідів говорять, що у них усе добре?

Матеріали про інвалідів та їх участь у суспільному житті

Ми вже писали про те, що інтернет-видання дуже рідко згадують про проблему соціалізації вразливих груп населення, зокрема переселенців, ветеранів АТО, пенсіонерів, інвалідів. Найчастіше журналісти зображують їх як пасивних громадян, що можуть тільки сподіватися на допомогу сторонніх. Тимчасом прикладів успішної соціалізації цих суспільних груп чимало. І, зрозуміло, наскільки позитивним міг би бути ефект від подібних публікацій.

джинса

За півроку аналізовані нами видання присвятили кілька текстів темі участі людей з особливими потребами у житті суспільства. Однак все ж найчастіше це були просто звіти або замітки зі спортивних змагань чи культурних заходів. У таких текстах практично не було цитат учасників, що свідчить про те, що журналісти такі події не відвідують і просто передруковують інформацію із прес-релізів.

Хоча все ж маємо відзначити й позитивні приклади з видань:

  • «Храбрый сердцем» херсонец Григорий Янченко передает на передовую не только обмундирование – матеріал «Херсонских вестей» про волонтера-афганця, що передає допомогу в АТО
  • «Полоса препятствий. Всем ли доступны и удобны одесские пляжи?» — матеріал сайту «Одесская жизнь», в якому автор дізнався, наскільки відповідають дійсності заяви міської влади про облаштованість пляжів. На цю тему писала також і «Думская», проте у тексті зазначила про те, що пандус «сумнівний», не присвячуючи окремої уваги проблемі.
  • Кто поможет одесским инвалидам? – ще один матеріал сайту «Одесская жизнь» про майстра, який ремонтує інвалідні візки.

* * *

Як вказують журналісти сайту «Херсонские вести» «інваліди знаходяться на другому (після пенсіонерів) місці серед груп, які в Україні страждають від дискримінації». Аналізуючи матеріали регіональних сайтів Півдня України, можемо назвати декілька причин цьому:

  • У публікаціях катастрофічно не вистачає позицій самих людей з особливими потребами;
  • Інвалідів постійно використовують у передвиборчій кампанії та для піару місцевої/обласної влади
  • На деяких сайтах багато матеріалів кримінального характеру, насторожують також тексти про самогубства інвалідів, де стан здоров’я подається як причина суїциду
  • Журналісти пишуть про проблеми інвалідів з чужих слів, немає матеріалів, в яких би медіа відслідковували, вирішилася ситуація успішно чи ні

Зрозуміло, що подібний стан відображення життя людей із особливими потребами аж ніяк не сприяє тому, щоб наше суспільство змінило ставлення до них. Аудиторія нічого не знає про справжні проблеми інвалідів. Більш того, час від часу ми читаємо тексти, про те, як людям з особливими потребами допомагають політики та бізнесмени, про те, як скоро для них збудують новий корпус чи привезуть гуманітарну допомогу. На сайтах практично відсутні репортажі або ж нариси, героями яких виступали б люди з особливими потребами. Тому й не дивно, що вони відчувають себе дискримінованими, а ми робимо усе для того, щоб це відчуття лишалося актуальним.

Наталя Стеблина

матеріал створений у співпраці із Центром інформації про права людини

This Post Has Been Viewed 150 Times