«Крива» одеська журналістика – рейтинг регіональних інтернет-медіа

«Криве дзеркало» – саме так називав журналістику американський дослідник Р. Харрісон. З його точки зору, ЗМІ рідко відображають суспільство адекватно, хоча й претендують на статус реальності. Дослідники говорять, що у мас-медіа незбалансовано представлені інтереси можновладців і звичайних громадян, особливо страждають ті групи, які не мають фінансової чи технічної можливості виступати перед пресою, утримувати прес-службу чи, наприклад, телеканал.

Для того, аби з’ясувати, наскільки «кривою» є наша місцева журналістика – а саме найбільш перспективний її сегмент – інтернет-медіа, ми провели серію досліджень, в яких намагалися зрозуміти, як саме журналісти зображають різні соціальні групи.

Цього разу ми сформуємо рейтинг регіональних ЗМІ Півдня України, аби зрозуміти, хто з них найкраще представляє інтереси різних суспільних груп, а також спробуємо окреслити найбільш проблемні місця.

Гендерні стереотипи та сексизм

Аналізуючи провідні одеські сайти, ми побачили, що проблема полягає не тільки в тому, що жінки мало представлені у новинах, а й у тому, що журналісти часто використовують стать, аби привернути увагу до події. В результаті жінки або ж зображаються, як жертви нападів, або ж – як винуватиці страшних злочинів. Звернімо увагу на результати пошуку на одному із сайтів за ключовим словом «женщина»:

Знімок екрана 2015-11-30 22.04.09

Це – джерело формування для гендерних стереотипів. Однак найменше до цього причетні сайти, які не ставлять за мету «набивати» перегляди за допомогою кримінальних новин. Серед досліджуваних нами сайтів це «Репортер» та «Трасса Е95». На цих сайтах також не фіксуємо сексизму – упереджень щодо представників тієї або іншої статі. Решта ж видань дає подібні приклади:

«Одесский эксперт по «клубничке»: «Эротика — это обнаженная женщина, порно — голая баба»

Національні стереотипи

Ця проблема є на сьогодні однією з найбільш болючих, адже ми маємо зважати на непросту політичну ситуацію, в якій перебуває Україна. Але з іншої сторони не треба забувати, що одеський регіон – багатонаціональний і, як люблять повторювати політики, тут представники різних етносів завжди вміли знайти спільну мову. На жаль, мережеві журналісти швидше заважають цьому, ніж сприяють. Зокрема ми фіксуємо випадки, коли про певні національні публікують тільки погані чи тільки хороші повідомлення. Аби «підсолити» новину, журналісти слідують за наявними у суспільстві стереотипами, тож і повідомляють національність якраз у випадку конфліктних ситуацій (суперечок, нападів чи злочинів). Відтак, увага суспільства акцентується на агресивності, непередбачуваній поведінці тих або інших етносів. Фактично, наголос робиться на тому, що роз’єднує. Наприклад, «Стоит отметить, что ромы ведут себя вполне адекватно», «хасиды не отличаются культурой и чистоплотностью» або «женщины несловянской внешности».

Часом журналісти намагаються представити іноземців як загрозу, наприклад, у матеріалі під заголовком «Недуги наступають, а вакцин – катма» читаємо «Під загрозою і ми, адже громада Одещини надала прихисток тисячам вимушених переселенців, біженців, мігрантів…»

Найбільш оптимальною ситуацію з відображенням взаємовідносин між представниками різних національностей можемо назвати на сайті «Репортер». Як правило журналісти або не акцентують увагу на тому, що герой новини – іноземець, або ж – якщо важливо знати цей факт – намагаються не вказувати національність чи його громадянство.

Українські військові – герої чи загроза для суспільства?

«В Одессу возвращаются люди, у которых нет страха убивать» — такий заголовок ми зустріли нещодавно на одному із сайтів. Справді, за часів відносного «затишшя» у зоні АТО в одеських мережевих виданнях зростає кількість повідомлень про військових, де вони зображуються як люди, що несуть загрозу. Насторожують як приклади свідомої дискредитації українських військових (коли вони фігурують тільки як герої кримінальної хроніки – і більше ніяк), так і ненавмисні дії: в результаті яких журналісти, намагаючись задовольнити інтерес аудиторії до військових, не шукають новини власноруч, а звертаються до зведень МВС або ж до соціальних мереж, дописувачі котрих повідомляють, що бачили «неадекватну людину у військовій формі».

Найбільшу увагу до висвітлення участі одеситів в АТО приділяли сайти «Думская» та «Трасса Е95». У них – у червні під час активних бойових дій на Сході – ми фіксували найбільшу кількість власних новин. Журналісти, не покладаючись на прес-релізи або публікації в інших ЗМІ, намагалися з’ясувати, що ж насправді відбувається на фронті. Ці ж сайти давали найменше кримінальних новин за участю військових. Однак, на жаль, у вересні ситуація змінилася – і кількість таких повідомлень стала більшою.

Переселенці, пенсіонери та люди з особливими потребами – вирішуємо їхні проблеми чи використовуємо?

Дуже подібною є ситуація з відображенням життя цих категорій населення. По-перше, вони фактично не представлені в мережевих ЗМІ (фіксуємо як незначну кількість новин для них і про них, так і низький відсоток їхніх цитат у текстах, де вони є героями). По-друге, у таких текстах переселенці, пенсіонери та люди з особливими потребами, як правило, показуються пасивними . Насторожують повідомлення про самогубства серед представників цих соціальних груп. Журналісти схильні пов’язувати соціальний статус самогубця із причиною самогубства. По-третє, збільшення повідомлень про переселенців, пенсіонерів та людей з особливими потребами зазвичай співпадає із наближенням виборів, і тоді ми бачимо велику кількість джинси, в якій політики, аби наголосити на тому, наскільки активно вони допомагають населенню, спеціально згущують фарби чи грають на стереотипах. Тоді й з’являються твердження про те, що інваліди «тільки на перший погляд видаються повноцінними людьми».

ЗМІ практично не пишуть про історії успіху представників цих категорій населення. Однак маємо і позитивні приклади – зокрема хотілося б вказати на аналітичні матеріали та інтерв’ю видання «Одесская жизнь», в яких автори намагаються зануритися у проблеми переселенців та людей з особливими потребами.  Про пенсіонерів, на жаль, майже не маємо таких текстів. Хіба що «джинса» про літніх людей, які закінчили комп’ютерні курси завдяки одному із кандидатів у мери.

Націоналісти, патріоти чи радикали?

Проукраїнські та проросійські активісти, на відміну від тих категорій населення, про які ми говорили вище, вміють працювати із пресою, мають свої прес-служби і здатні створити цікавий для журналістів інформаційний привід. Однак у цьому плані насторожує бажання журналістів політизувати ситуацію. Таким чином, хід однієї і тієї ж події може подаватися по-різному: як напад чи як «потасовка», чи як «бійка». Людина, яка отримує інформацію з різних джерел, може почуватися збитою з пантелику, бо те, що в одному матеріалі подається як біле, в іншому стає чорним. Причина подібної ситуації – порушення журналістами стандарту відокремлення фактів від коментарів: добираючи слова для публікації, автори часом орієнтуються не на те, щоб лишатися нейтральними, а на те, щоб судити тих або інших. Так і з’являються у текстах «євромайданівці-убивці».

Із трьох видань, які ми аналізували для дослідження цієї проблеми, найбільш нейтральною була «Трасса Е95».

Плюс поліція, мінус міліція

Дуже яскраво і різнопланово у новинах одеських ЗМІ представлена поліція. І це зрозуміло, адже у цьому випадку ми мали одну з найбільш успішних в історії незалежної України PR-кампаній влади. Якщо раніше працівники МВС фігурували тільки у кримінальній хроніці, то тепер поліцейські – герої численних репортажів, інтерв‘ю, а також аналітичних жанрів. До того ж, сьогодні міліціонери подаються майже виключно у негативному контексті, а поліцейські – у позитивному. Також ми фіксуємо велику кількість коментарів поліцейських та прес-служби МВС. Тож наше сприйняття поліції – не стільки наше, скільки запозичене із тих самих численних прес-релізів.

Таким чином, відображення діяльності поліції дає нам змогу відчути прірву між представленням у ЗМІ груп, що мають важку артилерію у вигляді професійної команди парників, і тих груп, інтереси яких не захищає ніхто.

* * *

Отже, те, як представлена та або інша суспільна група в інтернет-медіа, залежить від ініціативи самої групи. Мережеві журналісти – за рідкими винятками – не ставлять перед собою завдання відображати життя суспільства чи окремих її представників у повній мірі. Це відбувається або внаслідок політичної заангажованості видання (коли суспільна група виступає просто тлом для «благодіянь» засновника), або внаслідок того, що інтернет-медіа просто хоче набрати якомога більше переглядів – і тому журналісти навмисне спекулюють тими або іншими деталями.

Вирішення цієї ситуації має бути комплексним:

По-перше, потрібна подальша робота із мережевими журналістами – зокрема, медіакритика, в результаті котрої працівники ЗМІ можуть поглянути на свої окремі публікації як на ціле. І зрозуміти, що намагання набрати перегляди призводить до формування некоректних, а часом неадекватних уявлень у читачів про представників тієї або іншої суспільної групи. Проте лише медіакритики недостатньо, оскільки проблема відображення суспільного життя залежить не тільки від журналістів, а й від інших гравців, зокрема засновників, можновладців та рекламодавців.

Тому, по-друге, необхідно працювати над підвищенням медіаграмотності читачів. Вони мають розуміти, яким чином убезпечити себе від викривленої інформації.

І, по-третє, важливими є й зусилля громадських активістів, які можуть представляти інтереси тих або інших вразливих суспільних груп у пресі. Можливо, цю місію, могли б узяти на себе волонтери. Ми бачили, що показники уваги до тієї або іншої суспільної групи напряму залежать від того, наскільки потужним є її PR-відділ. І чи взагалі він є. Залежні від пресрелізму ЗМІ, фактично нічого не можуть протиставити професійно написаному  PR-тексту.

Сьогодні ж медіа – замість того, аби бути посередником між різними соціальними групами, залучати усіх представників суспільства до діалогу, пливуть за течією, реагуючи тільки на гарячі події та заздалегідь заплановані заходи чиновників, політиків чи бізнесменів. Як результат, наш погляд на події коригують не журналісти, а чиновники, політики і бізнесмени. Відповідно, під загрозою знаходиться і формування громадянського суспільства. Адже це вигідно нам, а не тим, хто, для вирішення власних політичних чи комерційних амбіцій діє за принципом «розділяй і володарюй».

Наталя Стеблина

матеріал створений у співпраці із Центром інформації про права людини

This Post Has Been Viewed 37 Times