Як захиститися від одеських інтернет-видань перед виборами? (огляд політичної джинси)

манипуляции в сми журналистика Одесса

Є у нас в Одесі один такий магазин: заходиш туди купити, приміром, майку з Мікі-Маусом, а тобі починають настійливо пропонувати взяти ще й ліхтарик, шкарпетки чи, приміром, беруші. І так щоразу. Нібито й магазин непоганий, але ця нав’язливість дратує. Ну, от уявіть себе на місці симпатичного  хлопця, який із поважно на виду у дівчат підходить до каси, щоб заплатити за спортивний костюм, а касирша, не зважаючи на чергу, пропонує йому беруші. Як кажуть, прийомчик «не фонтан».

Тим часом одеські журналісти перед виборами також активно підсовують своїм читачам те, чого вони не замовляли. Заходиш на сайт новини почитати, а звідти тобі: «такий-то кандидат поставив вікна у школі й станцював із вчительками». Аби мені було цікаво дізнатися про діяльність кандидата в депутати, я б почитувала партійну пресу. Але я хочу новин із життя міста! Для чого мені ваші беруші?

Виявляється, що ставлення до політичної «джинси» (замовних матеріалів про політиків) серед читачів не дуже вже й однозначне. Зокрема є такі, що вважають її появу на стрічках новин виправданою. Логіка така: ну, допоміг добрий дядечко школі, чому б про нього не написати. Або ж заявив якийсь політик, що нинішній уряд нічого не розуміє в економіці, а один він тільки й розуміє. Чим не новина?

Насправді існують чіткі критерії для того, щоб визначити джинсу. Так само існують зрозумілі пояснення щодо того, чому журналісти й редактори не мають її публікувати. Про це ми сьогодні й поговоримо, тим більше, що перед виборами джинса на стрічках новин одеських мережевих видань з’являється подекуди частіше, ніж ексклюзивні матеріали.

джинса 1Чому джинса шкідлива?

  1. Читач неправильно собі представляє розподіл сил перед виборами. Чим частіше кандидат з’являється перед очима у виборця, тим більше останній вірить, що кандидат набере високий відсоток голосів. Ось, будь ласка, заголовки новин: «Сергей Тигипко: общественное недовольство обернётся против власти», «Сергей Тигипко об отношениях Украины с ЕС: медовый месяц закончился», «Фабрикант: Тигипко не действует напоказ», «Сергей Тигипко: реформы — всегда на завтра, но завтра может и не быть». Люди, що довіряють сайту, який розміщує по декілька «джинсових» матеріалів про Тігіпка / Фабрикант, вважають, що усі ці тексти – справді новини. При цьому інтернет-видання не ставить подібні тексти про всіх політиків, які теж висловлювались щодо ситуації в країні. Читач може подумати: якщо політика цитують – тож його поважають, він має реальні шанси… Ось і відповідь для такого читача зі стрічки новин цього ж інтернет-видання: «Соцопрос: из всех оппозиционных сил только «Сильная Украина» Тигипко пройдёт в парламент». Тепер зрозуміло, для чого були усі попередні новини, узяті, до речі, з офіційної сторінки Тігіпка у ФБ.
  2. Читач не отримує інформації про всі важливі думки щодо актуальних суспільних проблем. Будь ласка, заголовок: «Добровольческие батальоны, управляемые политиками, могут стать причиной волнений – Вадим Гриб». Є у журналістиці таке поняття – «право на відповідь». Якщо вас критикують у ЗМІ, ви маєте право відповісти на критику. Причому бажано, щоб вам надали цю можливість якнайшидше. До того ж, бажано давати змогу людині / організації самій коментувати свої дії. Якщо матеріал – «джинса», призначений для того, щоб розпіарити героя, зрозуміло, й мови не може бути про якийсь баланс думок, журналістські стандарти та ін. А тут полили брудом добровольчі батальйони, сподіваючись на цьому рейтинг підвищити, й сидимо далі в затишних кабінетах. Ну, а добровольчі батальйони хай і далі воюють.
  3. Читач не дізнається про всі партії та політиків, які збираються йти до парламенту. Коли власник видання, в якому я працювала ще студенткою, оголосив, що йде на вибори, нам відразу заборонили писати про політику. Матеріали на цю тему готували «специально обученные люди», які знали, про кого писати і що писати. Відповідно, рубрика «політика» у нашій газеті перетворилася на рубрику «служіння народу партії N». А тепер питання: чи знаєте ви про політиків, які  йдуть на вибори по вашому округу? І якщо не знаєте їх – хто у цьому винен? Хто має повідомляти нам важливу інформацію, щоб наш політичний вибір був обґрунтованим? Тільки політики через свою «джинсу»? Найскрутніше у цій ситуації почуваються партії та політики, які не мають достатньо грошей на передвиборчу кампанію. За Конституцією кожен із нас з вами має право бути обраним. Але всі чудово розуміють, що політика вимагає грошей і усі ці заяви про політику без олігархів – просто передвиборча «замануха».
  4. Видання втрачає редакційну незалежність, а отже, й довіру читачів. Адже наші вельмишановні політики працюють із ЗМІ за принципом «поматросил и бросил». Тим часом, чи буду я довіряти виданню, яке до передвиборчої кампанії радувало мене ексклюзивними матеріалами та з усіх сил билося за кількість переглядів, а під час неї злило усі ці свої зусилля, аби відтанцювати гроші, які заплатив кандидат? Звичайно, український читач звик до того, що журналісти перед виборами готові виконати будь-яку забаганку політика, і, можливо, він великодушно усе це прощає – і політикам, і журналістам. Проте неприємний осад лишається. І матеріали – якими б вони не були якісними після виборів – сприймаються вже зовсім не так, як це було раніше.

джинса 2Що вважаємо «джинсою»?

Це публікація інформації про певний продукт чи послугу за гроші або ж за будь-яке інше від­шкодування під видом новини. Подібне розміщення є незаконним. Згідно із Законом України «Про ре­кламу» будь-яке розміщення продукту в рекламних цілях пови­нно мати позначку «реклама» чи «на правах реклами». Але уявіть собі картину: матеріал із заголовком «Партія «Рожевий фікус» проходить до парламенту» та плашкою «На правах реклами». Чи переконає це читача, що партія дійсно проходить до парламенту? Звичайно, що ні. Але чи будемо ми чесні перед читачем, якщо так і зробимо? Будемо.

Цікаво ось що: джинса – незаконна. Але (дитяче питання) чому тоді усі її друкують і ніхто не несе за це покарання? Тут вже інша справа: спробуйте доведіть, що матеріал про ті ж самі добровольчі батальйони – джинса. Що розмістили його за гроші або ж за будь-яке інше відшкодування. Журналісти скажуть, що вважають це новиною. От і вся розмова.

Тому поки що вся надія на читача. Що він сам здогадається, що джинса – це джинса. І якщо читатиме матеріал, то триматиме це в голові.

Так само, згідно зі стандартами відомої медіакорпорації «Бі-Бі-Сі» неправильно згадувати у матеріалі про політика чи партію (або ж і будь-яку торгову марку чи комерційну організацію) без належного обґрунтування. Приміром, відбувся в Одесі семінар для лікарів, а туди прийшов кандидат у депутати. Сказав, що любить лікарів і вітає їх прагнення до вдосконалення. Ставимо його коментар у матеріал про семінар? Чи має він якусь цінність? Мабуть, що ні. Але якщо наше видання – найкращий друг кандидата у депутати? Тоді все зрозуміло.

Подібні «фінти» називаються «підкресленою увагою до продукту». Згадувати кандидата у цій ситуації – все одно що пити у студії під час прямого ефіру каву з чашки, на якій написано «Газмяс». Згадка кожного імені й кожної назви торгівельної марки чи організації має з’являтися у журналістському матеріалі не просто так. І навіть не просто тому, що журналіст «так видит». Щоразу ми маємо думати: чи не перетворюємося із журналістів на рекламістів?

джинса 3

Як розпізнати «джинсу»?

Говорять, що читач інтернет-видань – найбільш прискіпливий у порівнянні із читачами інших ЗМІ. Це дуже тішить. Адже оскільки джинси в одеських інтернет-виданнях дуже багато, до кожного матеріалу потрібно підходити із підозрою, запитуючи себе: «а навіщо мені ця новина?», «що вона мені дає?».

Що має насторожити прискіпливого читача, коли він проглядає стрічку новин перед виборами?

  1. Відсутність інформаційного приводу та соціальної вагомості. Це найперша ознака джинси. Як вам новина про те, що Гріншпуну не сподобалося морозиво в елітному ресторані? Дуже важливо. Звичайно, щодо того, джинса це чи не джинса, можна сперечатися. Але от соціальної вагомості тут точно немає. Або ж «Дмитрий Спивак призывает кандидатов сражаться идеями, а не унижать одесситов подачками». По-моєму, усі депутати засуджують підкуп виборців. Особливо, якщо їхніх виборців підкуповують конкуренти.
  2. Благодійність. Є така українська прикмета: «Чим ближче вибори, тим більше гречки». В області тривають футбольні змагання на кубок одного із кандидатів в депутати. Книжки друкуються також завдяки кандидату в депутати. Спортсмени їздять на змагання, діти беруть участь у конкурсі малюнків. Як там було: «Плывут пароходы — привет Мальчишу! Летят самолеты — привет Мальчишу! Пройдут пионеры — салют Мальчишу!» Писати чи не писати про благодійність? Якщо це справді благодійність – безперечно. Але якщо подачка перед виборами – ні.
  3. Відсутність логіки. «На поселке Котовского открылся новый культурный центр» — рубрика «політика». Нелогічно. Відкриваємо – і виявляється, що культурний центр відкрив кандидат у депутати. Або ж певна партія обіцяла винагороду одеситам за точну інформацію про події 2 травня. І скажіть мені, для чого ця новина: для того, щоб про це журналісти написали, чи для того, щоб отримати точну інформацію про події 2 травня? І наскільки точною має бути моя інформація, щоб мені заплатили? Або навіть не так. Чи буде моя інформація точною, якщо мені заплатять?..
  4. А де ви були раніше? На одному із сайтів читаємо: «Народный депутат пообещал селу в Одесской области помочь с водообеспечением». Справді, коли ж і допомогти, як не зараз? Не можу не навести саму новину. Просто сльози навертаються: «Сельский голова … сообщил депутату, что водонапорная башня, снабжающая школу, вышла из строя. «Кроме того, без воды мы не можем начать отопительный сезон в самой крупной школе нашего села, в которой учатся 300 детей», – подчеркнул он. Депутат и основатель благотворительного фонда пообещал содействовать решению данной проблемы». Добре, що у нас є герой, він, як і супермен, чує голоси знедолених – і відразу вилітає на допомогу.
  5. Себе не похвалиш – ніхто не похвалить. Тональність заголовка також видає джинсу. «Общественники Одессы поддержали «Оппозиционный блок». Які-такі «общественники»? Читаємо текст матеріалу. Виявляється, маються на увазі лідери громадських організацій (назви організацій не вказані), волонтери (теж ніхто не названий, просто модне слово таке) та представники інтелігенції (названий один). Виходячи із цього, заголовок можете перефразувати самі. Проте тональність може бути не обов’язково мажорна. «Мочилова» у нашій місцевій джинсі також вистачає. Наприклад, під рубрикою «Подстрахуй» пишуть «Кивалов «расплодил» технических кандидатов». В матеріалі є інформація про цих технічних кандидатів і докази теж надаються, але експресія заголовку відразу видає політичні уподобання видання. А їх взагалі-то прийнято маскувати у журналістському середовищі. Адже вважається, що журналісти мають бути незалежними…
  6. Обіцянки-цяцянки. Ймовірно, найпростіший спосіб розпізнати джинсу. Що нам обіцяють? Те саме, що й завжди: країну відбудувати, промисловість підняти і корупцію ліквідувати. Джинса – не читаємо.
  7. Постійне згадування про політика чи партію у заголовках. Оскільки наші піарники часто не дуже паряться із джинсою і майже її не ховають, розпізнати замовний матеріал зможе й школяр. Приміром, декілька одеських газет дали один і той самий блок про Тимошенко. Розпочинався блок нібито редакційним матеріалом про НАТО. Під ним заверстали матеріали із заголовками: «Батьківщина» проведет референдум о вступлении Украины в НАТО, несмотря на незаконный запрет ЦИК» та «Юлия Тимошенко: «Боевики на Донбассе убивают патриотов по расстрельным спискам». Насторожує? Все правильно. Те саме стосується й інтернет-видань. Якщо вони постійно пишуть про одних і тих самих «героїв», це має викликати питання у читача.

* * *

Звичайно, політична джинса – явище не тільки одеське. Воно загальноукраїнське. Думаю, ви стикалися з нею не тільки в мережі, але й у телевізійних новинах. На пропрезидентському каналі про Порошенка – тільки позитив. Хоча скільки було розмов про те, що канал буде незалежним від свого нібито колишнього. Мені здається, це сигнал усім іншим. Що можна піарникам президента, те й іншим піарникам не заборонено.

Проте все ж своє слово щодо джинси має сказати й читач. Спочатку лишимо без заходів саму псевдоновину, а потім – і сам сайт…

Наталя Стеблина

 

This Post Has Been Viewed 17 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *