Українська демографічна діра

 

Україна вже близько сторіччя знаходиться в ситуації демографічного спаду, що в сукупності з шаленими темпами еміграції за останні роки поставило нас в ситуацію демографічної кризи. В нещодавно опублікованій статті на сайті  EtCetera, Михайло Мейзерський зауважив, що така ситуація склалась через відсутність бережливого ставлення до людського потенціалу України. Далі ми приводимо текст статті автора.

 

Оцінки

 Офіційно у кордонах 2014 року Україна має 45 мільйонів жителів — на 7 мільйонів менше, ніж на початку Незалежності. Втім, деякі спеціалісти піддають цю цифру сумніву. Зокрема, за оцінками експертів, опитаних порталом “КиевВласть”, в Україні без Криму і ОРДЛО лишилося не більше 30 млн чоловік. За даними “Українського інституту майбутнього” – вже 35 млн. Це, відповідно, на 5-10 млн менше, ніж за офіційними даними.

Розставити крапки над “і” міг би перепис населення, який заплановано на 2019 рік. Але чи будуть його дані достовірними? Співзасновник “КиевВласти” Антон Підлуцький вважає, що “мертві душі” у офіційній статистиці дозволяють чиновникам списувати десятки мільярдів, що виділяються на медицину та соцзахист.

Велика проблема

Стрімке скорочення населення ставить під загрозу перспективи кращого життя для наступних поколінь українців.

По-перше, зростає соціальний тягар, адже менша кількість працівників утримують більшу кількість пенсіонерів. Підвищуються податки, а суспільство загалом стає менш гнучким.

По-друге, усе складніше стає утримувати інфраструктуру, розраховану на “нас 52 мільйони”. Це сільські школи, які неминуче будуть закриватися, а також дороги, каналізація та теплотраси.

Обидва аргументи зараз можуть викликати хіба посмішку, оскільки податки сплачуються погано, а держава і муніципалітети ставляться до своїх обов’язків не завжди добросовісно. Але у перспективі це може стати великим тягарем та гальмом для розвитку України.

Куди поділися?

 Якщо вірити незалежним оцінкам, населення України за останні 25 років скоротилося на 25-30%. Це відбувається з кількох причин.

  1. Велика смертність. Тривалість життя не зростала з середини 60-х років. Завдяки покращенню екологічної ситуації та харчування з початку ХХІ століття українці стали жити на 3 роки довше, та все одно менше, ніж у більшості країн світу, якщо не рахувати Африку та Південну Азію. Довше живуть і у скромному В’єтнамі, і у небезпечній Колумбії, де від рук убивць гине більше людей, ніж у ДТП.
  2. Низька народжуваність — в середньому 1,4-1,5 дитини на жінку. Така ж картина і у більшості европейських країн, але там менша смертність, а також велика кількість мігрантів. Для відтворення населення потрібно, щоб на кожну жінку припадало 2,3 дитини. Востаннє українки витримували цю планку у 1959 році.
  3. Наслідки колективізації — примусового залучення до колгоспів. Усього за кілька років між 1929-м та 1933-м репродуктивна поведінка українських селян змінилася докорінно. До цього часу переважали багатодітні сім’ї, то потім більшість батьків заводили по 1-2 дитини. Тенденція закріпилася у повоєнний час внаслідок масової міграції з сіл у міста. Таким чином, покоління 20-х років було значно чисельнішим, ніж покоління 30-х і наступні. У 90-х роках це зумовило велику смертність та скорочення населення. Дещо подібне, але у меншому масштабі, очікує нас у 20-х роках — як наслідок бебі-буму 1947-1956 років.
  4. Еміграція. За офіційними даними, з 1990 року з України виїхало 5,8 млн мешканців. Та аж надто довіряти статистиці не варто. В останні роки, коли еміграція стала справжнім соціальним лихом, Міграційна служба стверджує, що з держави виїжджає трохи більше людей, ніж в’їжджає, тож в цілому це не впливає на кількість населення принципово.

Зникаючі регіони

 Навіть якщо послуговуватися офіційною статистикою, скорочення населення в Україні відбувається нерівномірно.

Найбільше потерпає від депопуляції Лівобережжя — Полтавська, Сумська та Чернігівська область. Остання є чемпіоном, оскільки від 1989 року, коли проводився останній радянський перепис, втратила чверть населення (було 1,42 млн, стало — 1,06 млн).

Втім, проблеми почалися раніше. Розташоване між Києвом, Харковом та Дніпром Лівобережжя слугувало “постачальником” молоді ще з 30-х років. Також звідси активно їхали на Донбас і у Росію. Внаслідок цього питома вага “старого” населення тут вища, ніж у інших регіонах України, а народжуваність — менша. Загалом населення Лівобережжя за 28 років скоротилося з 4,6 до 3,65 млн чоловік і падало швидше, ніж будь-де по країні.

Повільніше депопуляція відбувається на Правобережжі. Якщо не рахувати Київщину, населення якої поповнюється за рахунок міст-супутників столиці, регіон “згорнувся” з 7,8 до 6,4 млн чоловік починаючи з 1989 року.

Центральна Україна по обидві сторони Дніпра цікава тим, що скорочення населення розпочалося тут майже 90 років назад. Окрім голодоморів та війни, далося взнаки те, що тут не було великих індустріальних центрів, тож молодь їхала у Київ та на схід.

Якщо порівнювати з переписом 1926 року, то найбільше населення скоротилося на Чернігівщині (у 1,85 рази) та Сумщині (1,6 рази), найменше — на Хмельниччині (1,37 рази).

Значна частина “молодої” еміграції йшла на Донбас, який був найбільш динамічним регіоном СРСР під час індустріалізації 30-х. Але у часи Незалежності Донецька та Луганська області за темпами депопуляції зрівнялися з депресивним Лівобережжям. З 1989 по 2014 рік населення регіону скоротилося з 8,2 до 6,6 млн. І це без урахування війни, наслідки якої ще належить оцінити.

Слабким місцем Донбасу стало “старе населення”, у структурі якого переважали хвилі мігрантів 30-х і 50-х років. Молодь ще у радянські часи прагнула виїхати з шахтарських та промислових містечок. Сьогодні це тим паче актуально.

Новий баланс

 За виваженим прогнозом ООН, до 2050 року в Україні залишиться 35 мільйонів осіб. Щоправда, тамтешні спеціалісти послуговуються офіційними даними і вважають, що нас 45 млн, а не 35-40, як кажуть експерти.

Найцікавіші зміни можуть статися всередині країни. Блогер Pollotenchegg, який веде у Живому журналі сторінку, присвячену демографії, спробував оцінити можливі зміни.

За його прогнозами, питома вага західних областей у загальному населенні зросте з 20 до 25%, центральних та південних залишиться стабільною (32 та 15% відповідно), а східної України — скоротиться з 33 до 28%. Прогноз було зроблено до подій 2014 року, тож “просідання” сходу може виявитися ще сильнішим.

Таємні монстри

 Головний напрямок міграцій всередині України — Київ. Офіційно столиця має 2,9 млн мешканців, але експерти ринку нерухомості кажуть про 4 млн і ще 1 млн у приміській зоні. З ними згодна і Елла Лібанова, директор Інституту демографії при Академії наук.

Зосередження населення у Києві є наслідком економічної централізації, яка була властивою для України протягом багатьох років, а також зубожіння периферії. І можливо, Київ є єдиним крупним містом, де населення дійсно зростає.

Місто молоді Харків повільно стагнує, а от Дніпропетровську вдалося поновити статус міста-мільйонника за рахунок хвилі переселенців з Донбассу.

Цікава ситуація в Одесі. За останні роки різко зросла кількість мігрантів з інших регіонів. В одночас, багато містян емігрують або купують житло за адміністративними межами міста. Аналіз даних Центрвиборчкому свідчить про те, що реально в Одесі проживає не мільйон, а близько 900 тис. осіб. Реальна кількість населення може суттєво відрізнятися, причому в обидві сторони.

Ще важче оцінити населеність Львова, який є регіональною столицею заходу і у той же час слугує головними “воротами” еміграції. Як і решта мегаполісів України, Львів “кишить” людьми, у той час як села та маленькі містечки швидко втрачають своїх жителів.

ЩО РОБИТИ?

 Депопуляція є великим викликом для майбутнього України. І якщо тривалість життя можна і потрібно збільшувати, то із зростанням народжуваності — проблема.

Хоча політики та й прості люди люблять бідкатися, що дітей не народжують через бідність, проблема у сучасній культурі: розпад традиційних сімейних зв’язків, емансипація жінок, режим “робота – дім – робота”, агресивне середовище великих міст — усе це має свої переваги, але ажніяк не стимулює народжуваність.

Отже, за нинішнього стану справ населення України продовжить скорочуватися, а пов’язані з цим соціальні та економічні виклики — наростати. Те саме відбуватиметься і в інших країнах світу. За даними ООН, на 2016 рік вже у 86 країнах світу жінки народжували менше, ніж потрібно для відновлення населення. З цієї ситуації є два виходи — або творення нової культури соціальних взаємин з переглядом ролей дитини, жінки, чоловіка тощо, або ж асиміляція з багатомільйонним натовпом потенційних мігрантів, яким уже тісно у перенаселених країнах Півдня.

Який шлях обере Україна, покаже час, але альтернатива варта того, щоб задуматися.

Михайло Мейзерський

 

This Post Has Been Viewed 328 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *