Десять надзвичайних історій справжніх мандрівників

«Почалось все з 2009 року, коли мені було 15 років. З того часу я майже весь час у подорожах і не маю постійного дому «

Макс Завалля

«Втратив рюкзак та все, що у ньому було, але набув нового досвіду, загартував свідомість, пізнав дзен та сповнився враженнями. Маю тепер що внукам розказувати»

Дмитро Чибрик

«А когда нас хостили в Москве, мы с компанией девушки, которая нас хостила полезли на крышу ее 14-ти этажного дома. Там мы выпивали и ели арбуз, 27-го декабря-то!))»

Сеня Красный

В останні роки в Україні росте число туристів охочих побувати у все нових і нових місцях. І якщо «тюлені» та «матрасники» чекають теплого сезону, заздалегідь купують квитки і бронюють житло, то справжні свободолюбиві мандрівники сезон подорожей не закривають ніколи і планують свої маршрути лише зрідка. Сьогодні ми розповімо Вам про досвід відчайдушних мандрівників, які сповна насолоджуються подорожами, знайомляться з нетривіальними місцями в Україні та світі і роблять це майже безкоштовно.

Кожен мандрівник має власну, часто шалену історію початку своїх подорожей. Ось деякі з них:

Сеня Красный:

Фото by Сеня Красный

«Мои безумные путешествия начались после того как я уволился с работы и поехал путешествовать на поездах по Украине. А когда я понял, что не везде могу добраться из-за отсутствия билетов, попробовал автостоп. А потом и вписки начались».

Макс Завалля

«Почалось все з 2009 року, коли мені було 15 років. З того часу я майже весь час у подорожах і не маю постійного дому. Власне тоді я влився в неформальну двіжуху, почав кататись по фестивалям і сейшнам. Звісно, для школьника зупинятись в хостелах було дорого, тому я завів собі «Блокнотик мандрівника», в якому записував контакти людей, яких зустрічав на різних тусах і питався в них, чи  зможуть вони мене захостити у себе в місті. Спочатку хостився через банальну потребу у сні. А от зараз в мене не має потреби в спальному місці. Бо це займає надто багато зусиль: треба йти до людей, розповідати їм цікаві історії, купувати смаколики. Це все зайве, бо зараз я можу кинути гамак або спальник біля дороги і на наступний ранок продовжити мандрівку».

Не секрет, що більшість мандрівників використовують різноманітні платформи для пошуку вписки. Вписка дуже популярний способ ночівлі, оскільки це можливість познайомитись з місцевими, відвідати колориту і подекуди смачних страв, а також безкоштовно відпочити, що достатньо актуально для українців.

Продовжимо історію Макса…

Фото by Макс Завалля

«Якось я зупинявся в людей, з якими ми стоваришувались. Першим був Льоша з Києву. Зустрілись ми з ним на Шипоті, трохи потусили там, а згодом – розбіглися. А потім я приїхав до Києва на роботу і пробував знайти квартиру. Ну а поки шукав – жив у Льоші. Так нічого і не знайшовши за тиждень, Льша запропонував мені жити в нього і платити за оренду кухні, на якій я спав на підлозі.

Фото by Макс Завалля

Наступний хост – Міхал, поляк з Вроцлава. Коли я їхав з Познані в одне місце, мені тре було зупинитись у Вроцлаві. Знайшов я Міхала через каучсерфінг, і він без проблем згодився мене захостити. Похостив я у нього 2 дні, після чого він сказав що з друзями їде в Норвегію, і  якщо я хочу, то можу його почекати і пожити у нього. І я заліг там на місяць-півтора, а по поверненню ми разом відсвяткували новий рік, разом лазили по помийкам біля супермаркетів, в пошуках нормальної їжі, гуляли містом, лазили по дахах.

Фото by Макс Завалля

І от до сих пір ми з Льошею і Міхалом активно списуємось. По суті це 2 хоста які стали мені сім’єю»

Виталик Боткин:

«Вечером, внезапно оказавшись в Киеве, осознал что ночевать мне решительно негде, а на вокзале или хостеле не хотелось. Не потому что в это меньше комфорта, а потому что это слишком просто. И вот гуляем мы по набережной с моими подругами, я делюсь своими перспективами. Одна из них кидает мне группу «Студкауч» и говорит мол «Попробуй, тут люди ищут себе ночлег, вдруг у тебя получится». А у меня вариантов не много, решил пробовать.

Написал замёрзшими пальцами текстами и побрёл к метро в сторону вокзала, не особо верил в удачу на этом поприще. Но нет, приезжаю на вокзал, поднимаюсь чтобы поймать интернет и вижу около 12 сообщений о том что меня хотят принять. Нахожу первое женское (да-да) и отвечаю что скоро буду, пиши адрес.

Приехал, 6 минут от «Контрактовой площади», за эти 6 минут пути я начал думать «А что если… вырежут почку, убьют, ограбят, изнасилуют и т.д.» потому собрался и сказал себе что всё будет хорошо. Так и вышло, меня захостила замечательная дама с который мы говорили до часу ночи обо всём, даже вышли прогуляться по ночному Киеву. На следующую ночь я вписывался у неё же и это было просто отлично! Не забуду эти трёхцветные стены и варёные сосиски утром»

Просто шокуюча та неймовірна історія вписки у Ганса Андерсена!…

Остап Українець

«Це буде вельми неправдоподібна історія, але я таки не вигадую ні слова. Найбільше запам’ятався хост через каучсерфінг у Маастрихті — ми з супутницею жодного разу не побачили господаря, якого звали Ганс Андерсен. Зв’язок із ним тримали через незнайомих людей, яких він просив передати певні повідомлення людям із нашою зовнішністю. Заледве знайшли його хатинку серед середньовічної забудови. Двері відчинила молода дівчина і провела до кімнати, на дверях якої висіла табличка з нашими іменами. Більше в будинку не було ні душі. Коридор був прикрашений головами диких тварин, а в самій кімнаті висіли оргіастичні картини. Ми на всяк випадок замкнулися в кімнаті та лягли спати. Прокинулися вдосвіта і тихенько змилися від гріха подалі»

Іра Рогоза:

«В Мінську нас захостив знайомий ковельського чувака, який раніше хостив мою подругу. Вийшло так, що він вписав одночасно 4 людини з України — нас двох — мене і подругу з Дніпра, і ще хлопця з Тернополя з дівчиною з Харкова. Вписка була чудова, але в Білорусії тоді було дуже-дуже холодно. Хлопець з Тернополя, Діма, не захотів стопити при температурі -24 і вирішив лишитися в Мінську трішечки ще, а от дівчина з Харкова, Альона, попросилася стопити з нами до Бреста. Зі стопом тоді нам щастило, бо всім було шкода дівчат, які їдуть кудись в таку погоду, так ще й автостопом»

 Іноді хости настільки люб’язні, що навіть віддаютьсвою квартиру у цілковите користування серферів…

Сеня Красный

Фото by Сеня Красный

«Самый нечеловеческий опыт вписки случился на НГ 2017года. Я с попутчиком поехал в Питер, где он нашел по каучсерфингу девочек которые могут захостить нас. Но позже они скзали что они уезжают в тот же день когда приезжали мы, поэтому они решили оставить нам трехкомнатную квартиру, которую снимают! Три девочки доверили свое гнездишко!! Двум парням с другой страны!!! В шкафу лежали 3 тыс.рублей с запиской: «коммуналка».

 Две из трех девушек, снимавших эту квартиру, уже уехали по домам на празники, а одна нас встретила, все показала, отдала ключ и вечером уехала. Приехали мы 29-го декабря,уехали 7-го января.

Этот поступок у меня до сих пор являеться сверх-человеческим для нашего времени…Такое доверие к незнакомым людям…Ведь это можно увидеть только тем кто путешествует,в обычной скучной жизни такого нет…»

Хоча вписка і не передбачає оплати, іноді у мандрівників виникає бажання хоч якось віддячити господареві. Деякі приностять смаколики, деякі, як Віталік, допомагають в будівництві дому, а деяких господарі намагаються навіть роздягнути!…

Виталик Боткин:

Фото by Виталик Боткин

«Я за идею того что «платить» за вписки нужно собой, своим временем, своим опытом. Мне кажется идея материальных ценностей здесь не подходит так как этот процесс должен быть обоюдным и искренним. Когда ты делаешь что то не потому что хочешь получить взамен, а потому что хочешь помочь человеку. Из более менее интересных случаев «оплаты» строил дом под Екатеринбургом (фото 1) (всё по обоюдному согласию) Или например читал лекцию и помогал в подготовке фестиваля в Черкассах, даже парты таскал) Чаще всего хочется обменяться опытом, поговорить по душам»

 

Макс Завалля

Фото by Макс Завалля

«Коли я їхав з Парижу до Марселю, на мій публічний запит на каучсерфінгу відгукнувся дядечко, досить нормальний, судячи з профілю. Запросив він мене в Ліон, що було мені по дорозі. Ближче до мого приїзду він написав мені в Фейсбуці: « Чи готовий ти спробувати новий досвід?» І тоді я розпитав у нього, що він має на увазі і вияснив, що він нудист, і всі в його домі мають підкорятись правилу – ходити голяка. Я культурно відмовився, а він почав мене вмовляти мене, казавши, що він вже багатьох серферів позбавив комплексів. Та я подумав, що залишатись в маленькому домі з голим 50-ти річним мужиком їх Франції і бачити чужі яйці за обіднім столом, мені не хотілось. І я зловив водія, що довіз мене прямо до Марселя, врятувавши мене від споглядання чужих яєць»

Звичайно, що життя мандрівника, особливо митця, що пише музику, важке та тернисте. Та іноді зустрічаються надзвичайні люди, як і нагодують, і квиток оплатять, і підвезуть, і зроблять твій день…

Бора Исмаилов:

«Крым 2012 год.  Я и моя девушка путешествовали автостопом по побережью. Нашей  целью тогда был Форос. На одном из участков пути нас подвез мужчина, который направлялся туда, куда нам надо но по дороге хотел заехать в Байдарскую впадину и посетить Скельские пещеры. Вход туда был платным и так, как у нас не было денег, наш попутчик не задумываясь оплатил нам два билета. И это было только начало…

  Ближе к вечеру мы достигли Фороса и мужественно направились ночевать на пляже. Мы расположились немного выше в зарослях травы и тут меня черт дернул поссориться  с девушкой и мы хоть и не очень громко, но все же заметно спорили. Прошло 10 мин спора и мы заметили, как по обильной растительности к нам поднимаются парочка, близкая к престарелому возрасту. Они подошли поближе, улыбнулись, пожелали нам не ссорится друг с другом и вручили мне бутылку безалкогольного пива а моей спутнице-лимонад…. Естественно спор между нами был прекращен. Парочка покинула нас а мы в замешательстве пошли купаться…Дальше- больше.

  Темнело, мы нашли потенциальное место ночевки и спустились к пляжу в полном снаряжении дабы сменить место…но не тут то было…Нас догнал мужчина из шашлычной и вручил большую тарелку шашлыков, запечатанную литровую пачку сока и еще какой-то еды. Вдогонку он произнес: «Это вам от заведения». Потом улыбнулся он и скрылся

Действительно, приятные неожиданности сопровождали нас целый день. И закончились только ночью, когда мы поняли, что спим возле небольшого муравейника…)))»

Та травпляються і похмурі дні в житті подорожуючих. Але головне, що навіть не спіймавши вдачу за хвіст, вони здобувають враження, які ведуть до особливого дзену…

Дмитро Чибрик

Фото by Дмитро Чибрик

«Якось наслухався я про Шипіт та його мешканців (це такий неформальний фестиваль у горах, де люди п’ють, курять, танцюють, співають, сплять та просто насолоджуються дарами природи). Зібрав речі в наплічник та й сів на електричку. Безпосередньо на Шипоті познайомився зі своєю інтернет-компахою поближче, а вони попросили мене вписати у намет дівчину — Христю. Вписав. Краще би не вписував (краще для неї). Наступні 2 дні насолоджувався життям.

В ніч з 6 на 7 липня на Шипоті святкували Івана Купала — посеред галявини розпалили величезне вогнище, танцювали біля нього, співали, вар’ювали.

Фото by Дмитро Чибрик

Вирішив я в розпал ночі на пів годинки відійти від наметового табору — подивитися на ватру. Та от коли прийшов, виявилось що в наметі не було ні мого рюкзака, ні рюкзака Христі! Разів зо пять відкривав і закривав намет з надією, що рюкзаки появляться, але…

Згодом виявилося, що якісь падлюки встигли обнести купу наметів, поки більшість фестивальників зависала біля ватри.

За ту ніч пошуку рюкзаків я вперше в житті прокатався в швидкій та поліцейському бобіку, та на щастя в обох випадках, не як їх цільова група.

Під ранок тої ночі нам з Христьою було вже абсолютно насрать на все, що відбувається навколо. Хотілось просто прийти в табір, напитися якогось шмурдяка до чортиків та піти відсипатися. По дорозі на Шипіт нас зупинив лісничий і вручив мені в руки мій же паспорт, який він знайшов на самому виході з Шипоту десь у грязюці!

Наступного вечора я зібрав все, що залишилося та порозпихав по сміттєвим пакетам: намет, спальник, каримат, посуд, смартфон, трубка та баночка з цукром.

Ледь не спізнився на електричку. Потрібно дякувати добрим людям, які чудом побачили мене серед сотень фестивальників і запропонували підкинути на автомобілі до вокзалу.

Ось таким мене побачив друг біля мого під’їзду об 11 вечора 8 липня — брудний, замучений, голодний, просякнутий потом, димом та природою, з двома сміттєвими пакетами у руках»

Не прогавте ще одне літо Вашого життя!

Вероніка Владимирова

This Post Has Been Viewed 564 Times

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *